14

Цього разу я бачила себе, я була в своїй квартирі, заходжу у ванну, дивлюсь в дзеркало, я бліда та налякана, відчуваю як мої руки тремтять, я щось тримаю в руці, але не опускаю очі щоб подивитись.

Сизий серпанок розчинився безслідно, але відчуття, той стан з веддіння мені передався, мої руки тремтіли, мене кинуло в холод.

- Що ти бачила?- Ділан був все ще злий, але вже не в тому стані шаленства.

- Це особисте. - сухо відповіла я хриплим голосом,- вибач що сплутала усі плани, ти правий, тобі не потрібно вирішувати наші проблеми, ми з Розалі розберемся вдвох.- це видіння остудило мені мізки і я почала думати раціонально, поки у нас не було доказів ми не можемо просити Ділана ризикувати своєю кар'єрою і звинувачувати в чомусь будь кого.

- Не зли мене Мілана, - прогарчав Ділан.

- Та я ж просто....

- Просто помовч! Хоча б кілька хвилин, бо я перевтілюсь прямо в екіпажі і Розалі точно втратить свідомість.

Я дивилась на злого чоловіка навпроти, він важко дихав заплющивши очі, а Розалі дійсно була бліда і вчепилась в мене мертвою хваткою.

- Ти сказав...

- МІЛАНА!

- МІЛАНА!

Ти диви на них, навіть сказати не дають, прямо хором закричали на маленьку мене, а мені може цікаво яка відбувається трансформація у суккубів, не знала що у них є й інша форма. Але дізнатись про це зараз вже не здається мені такою хорошою ідеєю. Тому я просто ображено відвернулась і засопіла як сто розлючених їжачків, я їм ще покажу як беззахисну мене ображати, ще й кричать на мене, та якби не я! Ех, не розуміють вони свого щастя!

Від суперечливих думок знов почала боліти голова, палець на багатостраждальній нозі теж досить сильно привертав мою увагу різким болем  коли ми проїзджали по ямкам, на одній особливожахливій ямі я не втрималась і зашипіла.

- Мілана, будь ласка,- Розалі подумала що я знов прагну привернути увагу, а мені від цього так образливо стало, невже я дійсно така як про мене думають? Одинока сльозинка зірвалась з-під вій і я поспішила непомітно її прибрати.

- Їдемо в лікарню!- Ділан крикнув чоловіку що був за кермом, - і наступного разу не будь дурною і одразу кажи якщо тебі боляче!

- Мілана тобі боляче? Пробач будь ласка я не знала.

Розалі дійсно переживає, я це відчуваю, а от Ділан, він все частіше починає дратуватись поряд зі мною, мабуть це на краще що ми не працюватимемо разом.

Я нікому з них не відповіла, хотіли щоб я мовчала? Тепер я теж цього хочу, здається я більше не витримую усього, мені потрібно так багато всього обміркувати, стільки всього зробити, а я зараз потребую хоча б годинку посидіти у тиші і відпустити усі думки, забути на якийсь час про тривоги, про зговори, побути просто дівчиною, на якій немає опіки над такою ж дівчиною. Але це лише мрії, зараз треба взяти себе в руки, заплющити очі, порахувати до семи та вирівняти дихання.

Екіпаж зупинився.

- Розалі, почекай нас тут, Мілана ти зі мною.- він звик віддавати команди і я вже готова була сказати що я не пес який виконує команди, але передумала, голова надто боліла, і зараз мені було байдуже що і як він каже, коли я піднялась на здорову ногу, то моя голова здавалось ніби зараз вибухне, я аж не змогла вдихнути повітря, серце почало битися ніби мало ціль вирватись з тіла, я почала панікувати, але відчула на собі руки, мене кудись несли, у вухах стояв шум ніби я зараз втрачу свідомість, картинка перед очима сповільнювалась поки не наступила темнота.

Ділан

Інколи Мілана буває чарівною, мені подобається що вона може розумно і з викликом відповідити мені, але інколи вона максимально мене злить, ще ніхто не смів говорити зі мною так, мій звір ледь не показався, хоча я ніколи не відчував саме таких емоцій мого другого я, це не було бажання розірвати нахалюгу, це відчувалось ніби провчити, налякати, але я знав що вона в безпеці, натомість Розалі про це не здогадувалась, тому була дуже бліда і намагалась спинити подругу, не відомо чим би все закінчилось аби у Мілани знов не відбулось ведіння. Я скористався тим часом у тиші аби вгамувати свого звіра, але це її видіння відрізнялось від попереднього, вона ніби була налякана, що ж таке страшне вона побачила?

Але коли я спитав вона не відповіла, натомість повідомила що я їй більше не потрібен і вони самі впораються, це знову розлютило мене, звір оголив ікла, і я дуже наполегливо попросив Мілану трішки помовчати, аби заспокоїти звіра повністю і повернути собі абсолютний контроль над тілом.

Цим я і займався поки дівчина не зашипіла коли екіпаж особливо труснуло, я одразу зрозумів що відбувається, вона сьогодні так і не випила ліки, я наказав їхати до лікарні, перед тим як я підхопив її на руки вона знову застогнала, коли я доніс її до приймальні вона вже була без свідомості, цілителька знайшлась одразу, мабуть я усім своїм виглядом дав зрозуміти що їх чекає якщо з моєю ношею щось трапиться.

Мілану оглядала та ж цілителька що й до цього, вона щось влила їй до рота, а потім піднесла до носу якусь пляшечку, через п‘ять ударів серця Мілана почала морщитись і приходити до свідомості. Знову застогнала.

- Все добре, ви впізнаєте мене? Стисніть мою руку якщо так,- я побачив як Мілана слабо стиснула руку,- добре, голова сильно болить? Ти можеш говирити?

- Акхр…- я так і не зміг зрозуміти що вона каже.

- Що з нею?- не розумію, кілька хвилин тому вона була в порядку, а зараз….

- Таке відчуття що вона нещодавно пройшла через якийсь ритуал, і як я минулого разу не помітила, її душа мов знов з’єдналась з тілом, і поки цей зв’язок доволі крихкий. Скоріш за все винними можуть бути сильні емоції, вона багато переживала останнім часом, скажіть чи були у неї якісь емоційні сплески напередодні?

Я навіть не знав що відповісти, це наша сварка на неї так вплинула?

- Можливо вона засмутилась сильніше ніж я думав.

- Їй потрібен хоча б тиждень у ліжку, відпочити морально та фізично, бо якщо так і продовжиться, то кістка на нозі зростеться не правильно, мені й так довереться вправити все на місця, - кажучи це цілителька вправними рухами швидко вправила кісточки, а я зреагувавши на стогін Мілани рефлекторно стиснув горло цілительці дряпнувши кігтем. Щойно я усвідомив що зробив то відсахнувся.