13

Мені видали пару взуття, на декілька розмірів більшу ніж треба, але краще так ніж босоніж і ми сівши в екіпаж поїхали снідати, їхали не довго, хвилин десять і зупинились біля невеличкого кафе з терасою, нам подали меню, але тут мене спіткало розчарування, я абсолютно не розуміла що там написано, там були якісь закарлючки замість літер, аби не впасти обличчам в бруд попросила Ділана замовити щось на свій смак.

- А розраховуватись ти чим будеш?- яке нахабство, я тут через нього, а він навіть замовити мені їжі жиотиться, перша думка була відмовитись від їжі і сказати, що я не голодна, але потім я передумала.

- Гаразд, поверни мене додому і я сама здобуду собі харчі.- я склала руки на грудях і з викликом дивилась йому навіть не в очі, а здавалось ніби аж в душу.

- А як же Розалі?- він скопіював мою позу.

- А я наглядатиму за нею як раніше.

- Мені оце нема чим займатись туди сюди тебе переносити.

- Я…- хотіла вже обуритись, але мене нахабно перебили.

- Добре, не треба благати, я попіклуюсь про тебе, потім розрахуєшся.- і цей…. цей Ділан зробив замовлення.

- Оскільки в тому що я знаходжусь тут, в якості важливого свідка до речі, то найменше що ти можеш для мене зробити, це забезпечити харчування, тому я з вдячністю прийму твоє фінансування і розцінюватиму це як жест доброї волі,- нам вже принесли їжу, тому як тільки закінчилась моя промова я захрумкотіла коржиком, який по смаку був ніби з сиром і горіхами, запивавши це все чаєм, мммм, смакота.

Ділан у відповідь лише хмикнув і теж перейшов до сніданку, а яка в нього задоволена пика була, ви б бачили.

Закінчивши з їжею ми поїхали в маєток Розалі, шлях був не довгий і їхали ми мовчки, кожен думав про своє.

Нарешті, ми почекали поки нам відчинять ворота і заїхали на територію маєтку, ну що сказати, все виглядало розкішно, акуратно підстрижені кущі та дерева, декілька клумб які буяли різнобарвними квітами і сам маєток був оздоблений фігурами висіченими з каменю.

Нам на зустріч вийшли батько та мачуха Розалі.

- Поводься тихо, говоритиму я.- беззаперечно звернувся Ділан.

А я що? Я почала поводитись тихо, навіть вирішила не відповідати йому, мені зараз корисно не відсвічувати, тому я було не проти, а Ділан кинув в мене прискіпливий погляд знову розізлився.

- А ще краще сиди тут.

Я лише кивнула у відповідь, Ділан ривком вийшов з екіпажу і з доволі гучно гепнув дверима, не розумію я його перепадів настрою, але списую все на енергетичне голодування.

Я бачу як він про щось говорить з батьками моєї підопічноі та незадоволено повертається в екіпаж.

- Що сталось?

- Справу закрито, місф Роланд відкликав звинувачення.

- Щоооо?

Я навіть подумати не встигла як вибігла з екіпажу, прямо на ходу, бо ми вже почали їхати, але я так цього не лишу. Вже підходячи до батьків Розалі зрозуміла що дарма я так бігла, бо нога розболілась так що аж зуби зціпити довелось.

- Перепрошую, а тут проживає міса Розалі?- я начепила найбільш дружню - дурнувату посмішку яку тільки змогла.

- Ви щось хотіли?- мене звісно ж розглядали як якусь дику тваринку.

- Просто ми вже давно з нею друзі по переписуі і вона запросила мене погостювати, нажаль я потрапила в неприємну ситуацію, мене хтось штовхнув і я впала прямо під екіпаж шановного місфа, - я вказала рукою на Ділана, чий скрип зубів я чула аж сюди,- він був таким люб‘язним, що відвіз мене до цілителів, я всю ніч там провела і зранку пішла в бік маєтку подруги, і мені знову пощастило, місф погодився підвезти мене. І ось нарешті я тут, я можу побачились з місою Розалі?

Я намагалась говорити швидко щоб вони менше звертали уваги на зміст, але ось я побачила зацікавлену мордочку зефірки, вона вирішила підглянути і коли я її побачила то привітно помахала рукою і вона швидким кроком підійшла до мене, Ділан вже теж не міг стримувати свої емоції і підійшов.

- Привіт подруго, я така щаслива що ти мене запросила, я відправилась в дорогу в ту ж мить як отримала твого листа.

- Мілага, яка ж я рада нарешті познайомитись, - вона обійняла мене і це було щиро, я відчувала,- тату, мамо, знайомтесь, це моя подруга міса Мілана.

-  Ти не казала що ми чекаємо гостей,- Матільда насупилась, але намагалась створити видимість привітності.

- Ах пробачте, це моя провина, я як отримала запрошення так зраділа, що навіть відповісти забула, а коли вже вирушила в дорогу вирішила вже не писати, хай ліпше буде сюрприз.

- Ддобре,- Матільда явно щось відчувала, злобна зміюка,- а як ви почали переписуватимь, ви ж були не знайомі?

- Ой, це така смішна історія, не далеко звідси живе моя сестра, я писала їй, але щось переплуталось і мій лист отримала Розалі, з тих пір ми почали спілкуватись.

Чоловіки в нашу розмову не втручались. І велике їм за це спасибі.

- Мила, ти не проти прогулятись, я знаю чудовий заклад зі смачною кухнею, нужбо Розалі, я прихощаю,- Ділан як почув це аж закашлявся,- не бережете ви себе шановний місф, все працюєте, вам треба більше відпочивати, бо так і захворіти не довго.

- Ви праві, треба більше відпочивати, тим паче що справу над якою я працював вже закрили, я можу підвезти вас до того закладу про який ви так гарно відзивались, мені б теж хотілось спробувати чи дійсно там так смачно.- і посміхається мені так єхидно.

Матільда хотіла заперечити, але не встигла, її випередив батько Розалі.

- Гадаю це гарна ідея, тобі буде корисно відпочити і поспілкуватись з подругою, як думаєш мила?- він звернувся до зміюки мачухи, а та натягнуто посміхнулась і вичавила з себе…

- Звісно, зараз їй буде корисно поговорити з подругою, можна буде обговорити різні захоплення, тощо.- і клянусь, вона поглянула на мене більш привітно, мабуть думає що я теж вмовлятиму Розалі що Роланд дуже вигідна партія для неї.

Але хай там що вона думає, головне що ми поїхали всі разом.

- Що це бляха було, я ж наказав тобі сидіти в екіпажі і мовчати! - щойно ми рушили Ділан налетів на мене мов буревій.