9

* тільки не це, знову, я зможу хоча б колись відпочити?*

- Мілана?- Розалі виглядала здивованою, а я як і раніше літала біля неї прозорою хмаркою.

Вона була в своїй кімнаті, все навкруги рожеве, деінде виблискує позолота.

- Мілана що сталось? У тебе все добре? Де ти зараз?

*тихіше Розалі, навіщо так репетувати, зі мною все добре, я з Діланом, заснула мабуть і знов перемістилась до тебе.

- Він що тебе бив?- і такий жах відобразився на її обличчі.

-*Ні, а може? Я як раз хотіла про нього поговорити, можеш коротенько розказати що знаєш?- я маю знати хоч якусь інформацію.

- Я знаю не багато, він найвідоміший слідчий, розплутує найхитріші злочини і славиться тим що сам карає винних, часом досить жорстоко, навколо нього ходить багато пліток, але я вже не впевнена що всьому варто вірити.

*Добре, Розалі а можеш підготувати мені якийсь одяг, бажано щоб це були штани і якась кофтинка і щоб не рожевого кольору,- щоб не образити зефірку додала,- ну щоб ти виграшно відтінялась на моєму тлі, ми ж не близнючки.

- У мене є костюм для занять з самооборони, він темно зелений. - Розалі кинулась шукати речі, а я мов блискавкою вражена.

*Ти відвідувала заняття з самооборони- не розумію, то чому вона не захищалась коли треба було?

- Розумієш, там така справа,- якось вона зам‘ялась,- там просто не дозволяли приходити в іншій формі, щоб не відволікатись на наряди, а мені зелений не личить.

*Іспанський сором Розалі, ти прямо завтра говориш з батьком і хай тебе в той же день записують на ті уроки, сама бачиш що треба.*

Я мабуть трішки перегнула, моя підопічна розплакалась.

- Я ж думала він мене люююююбиииить…. А він, він…. иииииии.

Блін, тепер у неї істерика, я б так хотіла заспокоїти її і спробувала погладити по волоссю, як не дивно у мене вийшло, Розалі теж відчула мій дотик і сперлась на мене продовжуючи плакати.

*Розалі, мила, інколи люди яких ми знаємо показують себе не з найкращого боку, але в нашій з тобою ситуації є і плюси.*

- Які?- Розалі все ще шмигала носом, але уважно слухала.

*Ти могла б побачити його справжнє обличчя через кілька місяців чи навіть років, ви б могли вже бути одружені, або мати дітей і тоді тобі б було значно важче і болісніше.*

- Але ж матінка казала…

За законом жанру в двері постукали, не в вхідні двері, а з шафи.

*Це хто?*- у неї там що, хтось в шафі живе?

- Не знаю.- пошепки відповіла Розалі.

Ну а нашому гостю набридло чекати і він увійшов в кімнату, а якщо точніше увійшла, це була мачуха Розалі.

- Розалі, як ти мила, я так переживала, що сталось?- і вигляд вона мала турботливий, але мені вона чомусь не подобалась, тому я нагадала Розалі що їй не можна обговорювати вечірні події ні з ким.

- Мені заборонено говорити, пробачте.

- Мила моя, нас ніхто не почує, але якщо ти не хочеш, то не треба. Я хочу щоб ти знала, я говорила з місфом Роландом, він дуже переживає і вибачається за непорозуміння.

* Непорозуміння, спочатку ледь не зґвалтував, а потім хотів до в‘язниці посадити.*

- Він подав позов до суду, сказав що я на нього напала і намагалась вбити.- її голос тремтів і звучав не впевнено.

- Так я ж і кажу, це непорозуміння, позов подав юрист сім‘ї, місф Роланд навіть не одразу дізнався про це.

* не вір, не може юрист без його дозволу таке робити, це не вигідно перш за все юристу, зайву роботу ніхто робити не хоче, тим паче що це була б пляма на репутації, але в мене є ідея, ти погоджуйся з нею, а я спробую простежити за твоєю мачухою, бо щось тут не чисто.*

- Мабуть ви праві матінко, тоді мені теж треба вибачитись, я просто не правильно зрозуміла його наміри.- Розалі говорила впевнено, сподіваюсь що з її боку це лише гра.

- Я завжди знала що ти розумна і вихована дівчинка, ми з усім розберемось і по секрету тобі скажу,- мачуха почала говорити пошепки,- він хотів сьогодні зробити тобі пропозицію, але все пішло шкереберть, та це дрібниці, з роками ви згадуватиме цю історію як смішну.

Мачуха посміхнулась Розалі і отримала таку ж теплу посмішку у відповідь, а я ледь не кипіла від злості, але не хотіла зараз встрягати, краще спочатку все рознюхати щоб не сипати пустими звинуваченнями в цю «святу» жінку.

*Розалі, пам‘ятаєш що я з тобою задля того аби вберегти? Зараз для цього мені треба прослідкувати за твоєю мачухою, прошу дочекайся мене і не пливи на рожевих хмарах вашого з Роландом майбутнього*

Звісно мені ніхто не відповів і я полетіла слідкувати за мачухою, на мій подив мені це навіть вдалося, я погано знала розташування усіх кімнат, але навіть я розуміла, що ця жінка йде не до себе в кімнату, так і є, ми опинились в запиленому кабінеті, вона підійшла до дзеркала завішеного тканиною і різким рухом зірвала тканину, в дзеркалі я побачила кімнату, але не ту в якій зараз знаходилась, іншу, і от через хвилину я побачила як в ту кімнату з відображення заходить Роланд, цілий та неушкоджений. Вони одночасно приклали долоні до дзеркала і зв‘явився звук.

- Ти не міг дочекатись пропозиції? Ти ледь усе не зіпсував!- мачуха була зла.

- Не треба на мене кричати, я не винен що вона така недоторкана.- Роланд натомість був майже спокійний.

- У нас був план, ти мав діяти так як ми домовлялись!