7

- А обережніше можна?- ні, я не забилась, але ця моя шкідливість мала хоча б якось себе продемонструвати.

- Просто помовчи, хоча б на хвилину, зараз я маю сконцентруватись на тому аби все перевірити, а ти заважаєш.

Я склавши руки на грудях надула губи і відвернулась. Щоправда швиденько повернулась назад, бо цікаво ж. Ділан просто стояв заплющеними очима, він там в нірвані чи що? Ну поки він намагався вловити зв'язок з космосом я вирішила оглянутись.

Поки розглядала кімнату Ділан вже теж почав все оглядати, взяв в руки пляшку що стояла на столі.

- Це не вона.

- Все чисто.

Ми заговорили одночасно.

- Ділан, це не та пляшка, дуже схожа, я б навіть сказала ідентична, але та з якої пригощав той пуцьвіріньок була з подряпаною етикеткою, я це точно запам'ятала.

- Біля тебе на дивані є декілька плям, я їх перевірю.

Я посунулась, а Ділан торкнувся плям на розкішному дивані, але я точно пам'ятаю, що їх не було! Диван після нащої втечі був чистий, а от килим, здається я бачила як крапля впала на килим і на рукав Розалі.

- Вино в пляшці було звичайне...

- Я зараз,- перебивши я спустилась на коліна перед ошелешиним чоловіком і обережно, щоб не зачіпити пошкоджену ногу полізла під стіл.- знайшла! - я викрикнула з-під столу, і тільки зараз зрозуміла що назовні стирчить тільки нижні дев'яносто, добре що я хоча б в довгому плащі, бо постійно забуваю, що жінки тут ходять в доволі закритому одязі і ще б зганьбилась перед поважним слідчим.

- І що ти там знайшла?- судячи з глухого голосу над столом, я все таки привернула не потрібну мені зараз увагу.

- Залазь і подивись!- я ж плямку знайшла, крихітну, але це мій шанс, а він стоїть дивиться на мою попу і тупить.

- Та мені і звідси гарно видно, тільки трішки лівіше стань.

- Ти знущаєшся?- від праведного гніву я навіть забула що під столом знаходжусь і різко випрямившись яяяяяк вліплюсь головою об стіл, і чому вони такі тверді ці столи? У мене аж небо в діамантах засвітилось, від удару перед очима почали миготіти яскраві спалахи, а ще потекли сльози, від болю, від образи, від ганьби, від того що так по дурному себе поводжу.

Але раптом злякалась, стіл перевернувся і відлетів від мене.

- Гей, ти як? Ну чого ти плачеш Міла? Сильно вдарилась?- Ділан був зібраний і вже не було знущання в його голосі. Добре що хоча б не сміється з такої дурної.

- Я плямку знайшла, - ковтаючи сльози я вказала на крихітну червону плямку на килимі, - Розалі майже весь келих тоді розлила, але ось тут мабуть не помітили коли прибирали.

Ділан торкнувся того місця, а я сиділа заплющивши очі, голова боліла так, наче хтось кувалдою приласкав.

- Ти молодець, знайшла правильну плямку, до речі келих теж забули змінити, тому там було таке ж вино, туди підсипали сильний афродізіак, випивши кілька ковтків Розалі сама на нього б полізла.

- То в ходить я дарма полізла під стіл?- як же образливо, могла просто посидіти і почекати, але вирішила пограти в Шерлока, ніякої нової інформації не знайшла, тільки покалічилась знов. Тепер у мене боліла не лише нога, а й голова, на якій вже відчувалась величезна гуля розміром з каштан.

- Ну чому ж дарма, я б так не сказав, ти активно підкупала мене, щоб я ще більш ефективно шукав докази того що ви постраждала сторона.

І я б мала спалахнути знову, але саме зараз він говорив легко, ніби жартуючи з подругою яку знає багато років, це підкупило мене і я лише посміхнулась махнувши головою, одразу зморщившись від болю.

- Поїхали до цілителя поки ти ще кудись не влізла.

Ділан взяв мене на руки, цього разу більш обережно, і зараз я була йому вдячна, нога боліла шалено, а голова просто рвалась на шматки.

Мене посадили в екіпаж і ми поїхали.

- Я бачила як чоловік вийшов із сяйва, це телепорт? Чого ми так не можемо?- дійсно цікаво, це б значно скоротило шлях і заощадило час.

- Ти про просторовий коридор? В головному офісі стоїть спеціальна рамка, коли хтось викликає допомогу, то рамка починає сяяти і співробітник йде через неї надавати допомогу, це нова розробка, експериментальна, інколи вона може перенести в не правильне місце, але це скоріш виключення. Така рамка є лише в нашому офісі.

- Дуже шкода,- екіпаж підскочив на каменюці я зашипіла від болю.

- Ми майже приїхали, потерпи ще трошки.

Ми справді дуже скоро зупинились біля великої світлої будівлі, Ділан допоміг мені вийти, але зробивши перший крок ногу прострелило болем і я скрикнула, мене в тяжким зітханням взяли на ручки і понесли всередину.

- Цілий вечір тягаю тебе на своїй шиї, після таких навантажень треба брати вихідний.- якби я не бачила що Ділан навіть не запихкався поки мене несе то могла б і засмутитись через його слова.

- Як казала колись моя тьотя Роза «якщо чоловік не може носити тебе на руках, то це не значить що треба худнути, потрібно лише замінити того доходягу на нормального мужика»!- з легкою напів посмішкою промуркотіла я.

- Зараз пішки підеш булочка.- зімітувавши мене Ділан з такою ж посмішкою промовив свої слова.

- Ти голодний?

- Що? Чому ти вирішила спитати?- було видно що я змогла його здивувати.

- Просто ти часто сердитий і вже навіть мене почав асоціювати зі смачненьким, схоже що ти давно не їв.- ми як раз підійшли до стійки реєстрації і чомусь вся метушня якось різко затихла, всі розійшлись по своїм справам, а Ділан викликав для мене когось типу травматолога.

- За кілька хвилин лікар огляне вас.- дівчина професійно, майже не запинаючись відповіла.

- Думаєте я маю час щоб чекати?- ну і чого він так до неї, дівчина аж зблідла.

- Перепрошую, але зараз іде операція, щойно звільниться потрібний спеціаліст він проведе огляд.- оце витримка, та їй премію виписати за таке треба, одна жіночка далі по коридору навіть свідомість втратила, а ця тримається.

Це дуже дивно, але я немов відчула хвилю люті що рвалась з його грудей.

- Ми почекаємо, не могли б ви провести нас в кабінет де мене оглянуть?- я одночасно стиснула руку Ділану і дивлячись в очі дівчині намагалась хоча б якось поліпшити ситуацію. Але мої слова послугували каталізатором, вона таки звалилась без свідомості. А по тілу чоловіка пішла вібрація, він що.... сміється?