6

- Ви нагло витягнули мене з власного ліжка, морозите в крижаній кімнаті, головне що вам комфортно, дивитесь на мене наче кіт на мишу поки я тут рахую відморожені пальці ніг, ще й натякаєте на те що самооборона Розалі була не виправдана, якої реакції ви від мене чекаєте?- я вскочила з місця, сперлась руками на стіл та з ніг до голови оглянула чоловіка в бездоганно випрасуваній сорочці підкатаній на рукавах та штанах з об‘ємними кишенями.

- Ну по- перше,- він розслаблено відкинувся на спинку стільця,- чого не дивитись коли показують, а по- друге жіночого одягу в мене немає, тому доведеться трішки потерпіти заради справедливості, ви ж не хочете аби Розалію визнали винною?

Оце так емоційні гойдалки, якщо спочатку я ледь не задихнулась від нахабства то зараз вгамувала свій гонор, для мене було важливо не загострювати ситуацію, я відчувала відповідальність за Розалі і не хотіла нашкодити, тому просто сіла назад.

- Приємно бачити, що ви здатні не лише на дурощі, а й на обдумані рішення.

Зуб даю що це була чергова спроба спровокувати мене, але ж я доросла дівчинка коли треба можу й промовчати якщо мені це вигідно.

- Дякую за комплімент шановний.

Тільки українці знають, що коли тобі кажуть що ти шановний, то це не про повагу, це про напрямок куди тобі треба сходити, але він цього не знає, тому я просто щасливо посміхалась, а шановний здивовано вигнув брову.

- Можете звати мене Ділан. Я зараз принесу вам плащ і поїдемо перевіримо вино.

Я просто кивнула, а Ділан швидко вийшов за двері покликавши до мене Розалі.

Вона так і стояла біля дверей блідою тінню.

- Ну привіт, сідай треба поговорити.- я відчувала необхідність узгодити деякі питання.

Вона витріщивши на мене очі пройшла до столу і сіла.

- Почнемо з початку, мене звати Мілана, і я тут аби допомогти, я не знаю чому, але одного разу я почала бачити твоє життя у снах, я не знала що ти мене чуєш і не одразу зрозуміла що можу з тобою говорити, ти не божевільна Розалі, просто ми якимсь чином пов‘язані, але зараз ми маємо працювати разом, Ділан якось вирвав мене з мого світу і я тепер знаю лише те що маю допомогти тобі, але й ти маєш допомогати.

- Я… я знаю чому ми пов‘язані.- її очі наповнились сльозами,- незадовго до смерті мами ми провели ритуал, вона знала що помирає і не хотіла лишати мене без захисту, мій батько любить мене, але впевнений що дівчатами мають опікуватись лише жінки, тож мама хотіла убезпечити мене і прив‘язати до мене духа-охоронця, але тоді в нас нічого не вийшло.

- Виходить що все ж таки вийшло, але не зовсім так як ви думали, я вже давно спостерігаю за твоїм життям, але ніяк не могла впливати ні на що.

- Давно? Я почала чути твій голос лише три дні тому…

Оце новина, виходить чим довше я бачила її у снах тим міцнішав наш зв‘язок.

- Розалі поговоримо про це пізніше, і будь ласка нікому окрім Ділана не говори про мене, треба придумати легенду і дотримуватись її. Але зараз найважливіше розібратись з Рррроландом,- раніше не помічала що можу гарчати як дика кішка.

- Ділан?- якась вона розгублена, воно й не дивно, скільки всього пережити.

- Ну той широкоплечий красень…

Ну треба ж було йому зайти як раз в цей момент, і посміхається задоволено мов кіт у якого вуса в сметані.

- Когось обговорюєте дівчата?- він дав мені плащ в який я миттю загорнулась, замерзла страшенно.

- Ви його не знаєте,- он як посмішка попливла, не очікував?

- Розалі, вас забирає батько, ви під домашнім арештом, вашу кімнату охоронятимуть мої найманці, вам заборонено говорити будь що про подію цього вечора.- знову офіційний тон, образився мабуть.

- А я? Я теж їду з нею?- от це дійсно цікаво, як пояснити моє існування або краще сказати причетність до всіх цих подій?

- Ні, ти їдеш зі мною.

До нас зайшли два чоловіки і вивели Розалі, а я шокована стояла далі.

- Швидше Мілана, у мене не так багато часу щоб перевірити вино.

Я зібралась і пішла за Діланом, ніг я вже не відчувала на стільки вони змерзли, ну і звісно вийшовши з будівлі я спіткнулась і роздряпала ногу до крові, болі не відчувала, але вивернутий мізинець краснововно говорив що я травмувалась. Але мене звісно ніхто і не думав чекати, тому я вже більш обережно пішла слідом і сіла в екіпаж, на вулиці хоч і літо, але ночі доволі холодні.

- Це що таке?- він зі злостю дивився на мої ноги, і хоч я намагалась прикритись плащем, але невеличка калюжа крові проступила.

- Вибач, я потім відперу кров, - і дався йому той плащ, зараз коли я почала трішки відігріватись нога почала боліти, а він замість того аби похвалити мене за те що не скиглю переймається за цю гарчірку!

- Ти чому боса? І не сказала що поранилась?

Різким помахом руки він відкинув з ноїх ніг тканину, а я витріщилась на поранену кінцівку, нога трішки опухла і в місці забою шкіра трішки посиніла.

- Ти ж не дав мені взуття, а де я мала його взяти?

- Їдемо до цілителя.- він знову прикрив мене плащем.

- Ще чого, щоб той покидьок встигнув все прибрати? Ні, я потерплю, а потім хай лікують, за твій кошт звісно оскільки це твоя провина.

- То це моя провина? Ти мало того що незграбна, так ще й навіть не подумала повідомити що зламала пальця!

- Та якби не ти, я б зараз прозорою хмаринкою літала б біля Розалі.

- Якби не я, ти б хмаринкою літала по камері, біля Розалі!

- Я все одно не поїду лікуватись поки не перевіримо будинок, мої пошкодження не можуть бути важливіші за вашу роботу!

- То ти ще хочеш повчити мене як робити мою роботу?

Ми б мабуть і далі сперечались гиркавши один на одного, але екіпаж зупинився, я виглянула у вікно і переможно посміхнулась, ми на місці.

Ділан розлюченою фурією вилетів на вулицю, а от я була не така прудка, нога дійсно розболілась, а до будинку ще дійти треба.

Морщусь від болю, шкутильгаю, але йду, тільки й цього Ділану було замало, глянувши як я равликовим кроком мов кривенька качечка плетусь до будинку він широким кроком підійшов до мене і закинув на плече, я аж скрикнула від несподіванки, але опиратись не стала, так справді було легше.