3

Я вже бачу як його рука почала задирати її спідницю, а зефірка просто заціпеніла.

* Розалі,  відповідай на поцілунок і коли він розслабиться вкуси його за язик, тільки сильно. А потім коли він відсунеться трошки бий кулаком в пах щосили, вклади в цей удар всю лють і образу!*

От я бачу як цей гвалтівник трішки розславився і вже не намагаючись втримувати її почав нишпорити по тілу, різко скрикує і трішки відсунувшись ця сволота заліпила їй ляпас!

*Розалі зараз!*

Вона як я і казала б‘є з усієї сили по найболючишому чоловічому місцю і він зігнувшись починає клясти зефірку на чому світ стоїть.

* штовхай його і біжи на вихід! Швидко!*

Ця розгублена дівчинка робить все як я кажу, завалившись гвалтівник встиг вхопити її за ногу, і не втримавшись Розалі падає, але зорієнтувавшись так зарядила йому каблуком між роги що той аж побачив зірочки ін зе скай.

* біжи моя дівчинко, він скоро оговтається!*

Розалі плутаючись в спідницях біжить до виходу, але цей клятий вилупок зачинив двері на ключ.

- Що ж мені робити?- на обличчі переляканої дівчинки потекли сльози.

* зараз у нас немає часу на сльози! Візьми парасольку біля дверей та металевою ручкою бий вікно, воно як раз на тому рівні щоб ти вилізла!*

Зефірка швидко робить як я кажу, розлітається на дрібні уламки скло, вона залазить на підвіконня і стрибає, але ми не помітили, що ворог отямився досить швидко і встиг схопити її за край спідниці, бідолашна знову впала. І це ще пощастило, що тканина не дуже міцна, а ще зефірка так і залишила собі парасольку, тому різко вставши зарядила металевою ручкою по лобі цьому виродку, він завалився назад, впав і затих.

- О Боги, я його вбила.

Розалі не мала змоги бачити як я, а я мов безтілесний дух глянула одним оком на те тіло і побачивши як здіймається грудна клітина запевнила що ця тварюка жива.

*а ті дві семитричні шишки на лобі йому навіть личать*

- Що я наробила? Тепер він нізащо не освідчиться мені.

І вона заридала, а я випала в осад. Це зараз що таке відбувається?

* ти мабуть сильно забилась раз про таке думаєш, він намагався взяти тебе силою мов дешеву дівку,  вдарив тебе, яке в дупу заміжжя Розалі??? Тобі треба додому, ти порізалась склом, це я вже мовчу про чисельні синьці.*

- Ні, я більше не слухатиму тебе, ти зруйнувала моє життя, він би обов‘язково освідчився після…

*після чого? Ти договорюй!*

- Після того як ми б зайнялись коханням.- і вона знову заридала, а я вперше пошкодувала що не можу її хоча б трішки потрусити аби мізки на місце встали.

* ти ж сама розумієш що пропозиції не так робляться, він просто знечестити тебе хотів! Він жахливий, будь ласка йди додому, розкажи про усе, нехай батьки викличусь когось з органів правопорядку, його за це мають судити.

- Ні, ти! Це ти в усьому винна, я зараз… я викличу службу порятунку і вибачусь перед ним, можливо я ще можу все повернути.

Моя злість вже досягла того рівня, що почали червоні кола перед очима миготіти. Мій мозок відмовлявся сприймати її поведінку.

Вона вийняла з кишені якийсь кристал і затиснула в руці над нею піднялась невеличка хмаринка червоного кольору, останнє що я побачила, це як вона сіла біля будинку і плакала, а біля неї замерехтіло повітря і просто нізвідки вийшов чоловік.

Я прокинулась з тяжкою головою, в роті пустеля, пити хотілось неймовірно, взявши телефон я застогнала, тринадцять пропущених викликів. Кинула погляд на годинник, дідько, вже майже вечір, а точніше залишилось дві години до кінця робочого дня. Мене точно звільнять.

Я пішла на кухню, перше що я зробила це випила три склянки води поспіль. А потім почала думати що сказати начальству, директорка спорт холдингу була дама істерична і вимоглива, а мене в принципі недолюблювала, і якщо вона дзвонила мені особисто, то погані мої справи. Трясця, що ж їй сказати? Може те що мене збила машина і я була в лікарні без свідомості? Та ні, ця така що перевірить і тоді мені точно вовчий білет випишуть. А якщо сказати що отруїлась морепродуктами і не змогла приїхати? Наче й гарна відмазка, але чого я ж тоді на дзвінки не відповідала? Точно, телефон на беззвучному був а я була в такому стані що забула про все на світі.

Треба дзвонити, але вже почувши гудки розуміла що будь яка відмовка наврядчи спрацює.

- Та невже!- голос злий як у шакала.

- Марино Богданівно я….- у мене навіть не було змоги щось говорити бо ніхто слухати і не хотів, директорка швидко перебила мене

- Нічого не хочу чути, тебе звільнено, в офіс тебе навіть не пустять.

- Але я….

- Замовкни!- як же вона мерзенно вищить, - речі тобі відправлять поштою, в твоїх інтересах щоб я більше жодного разу тебе не бачила.

Кинула слухавку! От же бісова хвойда, давно мене вже звільнити хотіла, але я доволі крутий тренер, клієнти мене люблять, у мене єдиної повна зайнятість без єдиного «віконечка», але вона все одно була завжди всім не задоволена, я звісно знаю чому, бо її коханець і мій колега по сумісництву частенько намагався затягнути мене в свій гарем, але в свій захист можу сказати, що жодного разу я не переступала межу робочих стосунків. Але й на додачу, ніби мені й цього мало, її чоловік не одноразово намагався мене запросити на каву і постійно ніби випадково намагався торкнутись, то по руці погладить, то покладе руку на талію, і наче б то нічого такого, але його палкий погляд досить гучно говорив про його наміри, і на жаль цей погляд бачила не лише я.

І от на додачу я прогуляла роботу, і якби ж я хоча б допомогла зефірці було б не так образливо, але ж блін вона теж тепер мене звинувачує що я їй життя зруйнувала, ні я не шкодую що допомогла їй втекти від гвалтівника, але мені так гірко від того що вона ще й вибачитись перед ним планує. Ці події на стільки витягнули з мене всі сили, що я зробила те, що зазвичай не робила.

Дістала з шафи пляшку вина і налила в чашку з-під чаю, я зазвичай не п‘ю алкоголь, він робить думки млявими і ти не зовсім контролюєш своє тіло, але саме зараз захотілось, вже після другої чашки вина мої переживання вже майже не відчувались, я почувала себе легкою, можливо ще вплинуло те, що з їжі за весь день я з‘їла лише декілька шматочків сиру і дві канапки з рибкою. Але хай там як зробивши ковток з вже третьої чашки я поклала голову на руки і мої вії почали змикатись і десь там на задвірках свідомості бігали думки про те що не варто засинати за столом і хай тільки мені не сниться сьогодні зефірка. Але інколи все відбувається не так як ми хочемо….