4

Рейнар

Дурепа, яка ж вона дурепа... 

Мало хто знав, але пітьма, вона жива. І якщо вона чогось хоче, або когось, то ти або даєш їй це, або платиш за відмову. Я звик, що мене бояться, пітьму і мене в цьому світі вважають одним цілим, богом, нам будують храми, поклоняються, і приносять жертви... зазвичай я встигаю відслідкувати жертвоприношення і вбити тих хто намагається принести в жертву викрадених дівчат, та не завжди. Коли проривів довго не траплялось, пітьма бунтує, вона насичується лише від жертвоприношення мого культу, зрозумівши, що це необхідно ми знайшли вихід і в жертву приносили засуджених на смерть.

Та пітьмі цього було мало, вона не лише випивала їх, їй потрібне було їх світло душі, від нього вона ставала могутнішою.  

А Дана, вона так дратувала своєю появою, така цікава, незвичайна. Вона нагадувала гірський кришталь, така ж чиста, навіть не дивлячись на всі її бравади і протести, я бачив її справжню,  мені сподобалось пити її чисті без натяку на жадобу почуття. 

Чомусь захотілось спробувати з оранжереєю, це не просто сад. Як і все в цьому світі він чарівний, коли його створила мати вона наклала чари, я навіть не знаю які, проте жодна стороння душа, навіть Зена її донька, не змогла в нього досі потрапити, сад почав зникати, так як його магія витончувалась, як би то не було сумно визнавати, скоро він зникне. Не можу передати свого подиву, коли дівчина не помітивши перепон зайшла в нього, а все навкруги ожило, навіть колібрі знову змогли літати. Придивися і помітив навколо неї золотий пил в повітрі, вона так щиро і не приховуючи свого захоплення посміхалась, що і я не втримався. Цікаво це дія шлюбних тату, чи просто сама Дана.

Не хочу думати чому, та вирішив повести її в друге секретне місце замку, бібліотеку, її створив мій батько, перенісши частину книг з нашого минулого світу, а закінчив справу я, тут були зібрані найрідкісніші та найбезпечніші фоліанти, тому й захист був відповідний.

- Вона мене бачить...- зашипіла пітьма, а я здригнувся. Не могло такого бути, ніхто в цьому світі не здатний бачити пітьму поки я не захочу сам цього. - Точно бачить... цікава... смачна...

Не смій, подумки закричав я, ірраціонально, та Дану віддати я був не готовий,  захищати ось що було навіть на підсвідомому рівні.

- Рейнар... - я здригнувся, від того як обережно вона вимовила моє ім'я, - можливо нам туди не так і треба, якщо ця кімната така цінна.

Ні,ні,ні, замовчи, не зацікавлюй пітьму ще більше.

- Чому ти вирішила, що ця кімната відрізняється?

- Ну більше ніде нічого подібного не було, а тут ця дим...

- Ти бачиш? - перебив дівчину намагаючись заспокоїтись, і робити якнайбайдужіший вигляд, вже відчуваючи, як пітьма матеріалізовується...

- Ттак, така ж сама яка була коли ви пішли та повернулись. 

- Ццікаво... - рагх, в неї вийшло її зацікавити.

Дівчина відскочила, і переляканим зайцем сховалася за мене. Вибач маленька, та якщо я покажу інтерес тобі точно не жити.

- Дуже цікаво... Яка занятна дівчинка, Рейнаре, а звідки у нас в замку таке миле чудо?

- Зена подарувала. - зберігай даргхів спокій, одна емоція і вона мертва.

- Зенааа... а дівчинка завжди мала гарний смак на подарунки... коли закінчиш з нею  не забудь про мене.

- Ні.

- Подумай двіччі кому відмовляєшшш...

Пітьма згустилась, перекриваючи кисень, та він знав пообіцяй, і потім ніщо не зможе завадити їй. Вона стала випивати його світлу магію, приносячи нестерпний біль, та він чекав, терпляче і не похитно. За тисячі років, він звик до такого виду покарання.

Але дівчисько, він забув про неї, про цю малу дурепу...

Навіть не зрозумів коли вона зробила крок до мене, лише здригнувся від її доторку, а далі знову полилось те ж золоте сяйво, що і в оранжереї. Пітьма зашипіла, стала вигинатися, здавалося це сяйво її витісняє, спалює, та знерухомлення все ще не проходило. Мозок кричав про небезпеку, пітьма не пробачить цього Дані, як і не потерпить сили, що може її знищити.

Дівчина сіпнулась, але рук не відняла. Щось змінилося, на диво пітьма відступила, і сердито клокочучи повернулась в мене, та мене насторжувало її вдоволення. Все тіло було покрите, якимось золотим пилом, дуже схожим до, ні це неможливо... 

Ще ніколи в його житті час не тягнувся так довго, щось гаряче і липке просякало жилет, і не думати, що могло заставити пітьму відступити він не міг... 

Коли стазис спав, йому відкрилась страшна картина, Дана, напівлежала на підлозі, а трохи вище серця, в правому плечі стирчав шип. 

- Навіщо?! - що вона про мене знала, пітьма б не знищила мене. Навіщо?! Навіщо вона це зробила?!

Торкнувся її посірілої щоки, холодна, вона холодна як сніг. Вона втрачала не кров, разом з нею витікало саме життя. Наклавши стазис, підхопив на руки і відкрив портал, лише одна істота в цьому світі зможе врятувати її, або він вб'є його...

Аелар, імперія світлих ельфів.

Переносячись, я боявся одного, що вона не перенесе тиску порталу. Боявся... яке дивне почуття, ніколи і нічого не боявся в своєму житті, здавалося я звик бути найсильнішим, звик, що ніхто не зможе мене вбити. А тепер... тепер все по іншому, благословіння богині не просто візерунок, це потужна магія, яка змушує двох зближуватися, розкриває потаємне. Рагхова Зена... Що йому тепер робити?! Ця дівчина занадто чиста, занадто слабка і тендітна для цього світу, та її ж ледь не вбив фактично він сам! Щойно випливе хто вона, і на неї буде відкрито сезон полювання, вона стане єдиною його слабкістю. Та про це потім, головне врятувати її зараз, а потім він вже щось придумає, треба буде - посадить в золоту клітку заради її ж безпеки.

Тронна зала світлого імператора ельфів зустріла їх тишею, ельфи заклякли в священному жаху. 

- Давненько я до вас не заглядав на чашечку кави, Ваша Величносте...

Аранора, імператора світлої імперії навіть перекосило, вони давно недолюблюють один одного, рівно відтоді коли в плату за закритий прорив, сімнатдцятирічного Рейнара, обезсиленого, знепритомнівшого, закували у світлі артефакти.