3

Дана

Дана лежала на килимі слухаючи муркотіння лоргів, зараз для неї воно здавалося найкращою музикою, живі, а зі всім іншим вона розбереться.

- Лоллі, що з вами сталося? Я хочу знати все.

Кішка зробила вигляд, що не почула господарку, і продовжила мити лапку. Цікаво можливо вона не може всього розповісти?

- Розкажи, що можеш...

Втомлено окинувши мене поглядом та зітхнувши вони почали розповідати:

- Ми не з Землі, багато років тому наш рід був на межі зникнення, через наші магічні здібності багато хто хотів собі такого фамільяра, нас вистежували та відловлювали, а коли не вдавалося підкорити вбивали...

- Лорги, не просто кішки чи магічні істоти, ми володіємо магією та великим резервом, що напряму залежать від мага, але саме ми обираємо його, наші душі сплітаються воєдино і ми вже не можемо існувати без господаря, хоча були поодинокі випадки коли лорги обирали не лише конкретного мага, а й його другу половинку, тоді в разі загибелі одного з них лорг залишався живий. - щедро ділилася інформацією Роззі.

- Що означає сплітаються душі?

- Наша життєва енергія на пряму залежить від твоєї, ми фактично як один організм. Коли власник такого фамільяра гинув, то в продовж кількох днів фамільр також йшов за ним, ми не можемо без того хто став частинкою нашої душі. 

Хмм, мені стало сумно і лячно, це виходить, якщо я загину вони теж.

- А можна зробити так, щоб якщо раптом зі мною щось станеться, ви жили далі?

Кішки настовбучили шерсть і загарчали.

- Не сердьтесь, все може бути. Тим більше якщо ті сни, що я бачила правда то ми в повній халепі.

- Нічого з тобою не станеться, Рейнар не дозволить. - трохи розслабившись прошипіла Лоллі.

- Чому ви такі впевнені?

- Тому що ти йому потрібна. Ти світло для пітьми...

- Я все ніяк не можу збагнути  звідки ви все це знаєте? - вони наче зволікали, явно приховуючи, щось від мене, - Невже, за весь той час, що ми провели разом, я так і не змогла заручитись вашою підтримкою і довірою. 

- Ми просто не впевнені, як ти відреагуєш, - подала голосок Лоллі, опустивши голову.

- Гаразд, ми і так довго відтягували. Розумієш у всесвіті нечисленна кількість галактик та творців, а в галактиці в свою чергу світів, планет. Але всі вони різні, і час плине у нас по різному. Коли нашу маму вбили, то богиня Зена помстилася кривдникам, а знайшовши нас вирішила перенести в інший немагічний світ. За допомогою магії ми потягнулись за зв'язок і знайшли тебе.

- Це було дуже ризиковано, міг статися прорив, та ніщо не могло зупинити богиню в бажанні врятувати нас. Відтоді і ми і вона приглядали за тобою.

Покаянно опущені мордочки показували, що їм соромно, за те, що стільки часу мене водили за носа. Та найбільше мене здивувала моя реакція, спокій. Я прокрутила всі події, що відбувалися останні два тижні, дивні сни, мою відносно спокійну реакцію коли мене ледь не вбив Рейнар.

- Дівчатка, що ви зі мною зробили? - з підозрою, промуркотіла я.

- Цце не ми! - в один голос.

- Отже, щось таки є. Хоч це ви не заперечуєте. 

- Попались...- ойкнула Лоллі.

- Зараза. - буркнула Роззі.

- А я все чую.

- Всето вона чує, це Зена наклала закляття, щоб твоя психіка адаптувалась краще.

- Дякую, золотце. І хочете сказати ви більше нічого від мене не приховуєте? Що ви сказали про дружину там? І звідки в мене магічні здібності? І ще, ви сказали, що лорги на цій планеті давно вимерли, а на землі ви були звичайними кішками.

- Я казала не треба показувати, що ми вміємо говорити, - зло прошипіла сестрі Роззі, - менше проблем було б.

- Роззі, не збивай мені Лоллі з правильного шляху. - і на додачу пальцем погрозила, на що вона іронічно подивилась, але промовчала. - То що? Зізнавайтесь Штірлеці.

- Нууу... як ми вже сказали, існують різні світи, в різних галактиках. І час в них йде по різному. - наче малій дитині стала пояснювати Лоллі.- Поки в вашому світі минає рік, тут минає сотня. 

- Сто років?!

Чимало. Я хотіла б подивитися замок, якщо я вже тут застрягла, та нас перестріла сторожа. Клас, просто супер! Попала, так попала! Хотіла казки отримуй, тепер ти полонянка якогось божевільного мага.

Глянула за вікно, краєвид просто фантастичний - океан. Але пригати в нього якось не хотілось, по-перше високо, по-друге хто його знає яка там живність водиться. По тихеньку з мене спадало закляття спокою, і я повертала свою войовничу натуру собі. Чому я впевнена, що воно було? Коли тебе ледь не вбили, а ти заторможено на це реагуєш, і сприймаєш все, і новий світ, і всі його причуди як данність це не нормально.

Минула приблизно година, коли простір неначе задрижав, я відчула як щось згущується в одній точці, а потім заклубився туман, перетворившись на Рейнара. Любить зараза еффектно зникати і з'являтись. Та я прийняла рішення вперто ігнорувати його.

- Чому ви сидите на килимі? - і стільки здивування в голосі.- це шкідливо для вашого здоров'я.

- Уявляєте, мені подобається сидіти на килимі, на підлозі, та взагалі чарівна зала, настільки чарівна, що мене не випускають з неї. - він так натурально нахмурився наче нічого не розуміючи.

- Мабуть це через лоргів, невідомо наскільки ви можете їх контролювати, а керівничий вирішив не піддавати небезпеці мешканців замку. 

- Ми і самі себе контролюємо, теж мені контролер знайшовся, і взагалі той керівничий навіть не смачний, одна шкіра та кістки, інша справа Ви... - і така хижа посмішка, з демонстрацією ідеальних білосніжних зубок. О Боже, плюс сто очків Грифендору, так і захотілося викрикнути,  не очікувала такої підтримки від дівчаток.  

- Мене не осилете, скоріше розвію вас ніж ви встигнете сказати мяу. - повернув шпильку Рейнар, на що фиркнули вже ми троє.

- Навіть думати не смійте про це! - прошипіла я.

- Думати,  я лише попередив, особливо наглих кішок, що не варто гратися з вогнем.