1

Дана

Ой штурхається…

Маляттко не дає мамі ні секунди спокою. 

Сонце, я тебе лю…

Чшшш, я знаю. І я тебе кохаю безмежно.

  Ммм… як же солодко, обожнюю романи, хто б і що не казав. Це моє віконечко в інше життя, в трошки кращий світ, а головне я як той вампірчик черпаю з них емоції, яких так не вистачає в реальному житті. Там інший світ, світ честі, фантастичних істот, магів і богів, а тут… після всього цього наш світ здається сірим, одноманітним і не цікавим.

  Ні, я все одно радію кожному дню, особливо коли купую нову книгу хі-хі. Але іноді мені здається, що усе не так, і я не там де маю бути. От мабуть у всіх таке буває, живеш, спілкуєшься з друзями, ходиш на улюблену роботу, але приходиш додому і відчуття всередині, що все це не правильно, не так має бути. 

  Останнім часом мені стали снитися якісь дивні сни, і такі реальні наче я кіно дивлюсь. Сниться один і той самий чоловік, але за різних обставин: от він мчить на коні по полю битви, серед якихось чудовищ, його тіло покриває чорна димка; а от гуляє з прекрасною дівчиною в саду, і навіть дарує їй лоша; чи просто сидить в кріслі біля каміну і потягує рідину схожу на віскі. Мушу визнати - він красень: смоляно чорне волосся в яке так і хочеться запустити пальці, чорні очі, так не карі, а саме чорні неначе в них сама безодня знайшла прихисток, прямий ніс, квадратне ідеально поголене підборіддя, і міцне підтягнуте тіло. Це тобі не милий колега програміст, все у ньому кричить про те що не варто піддаватися чарам, він небезпечний, в мене вдома є статуетка оніксова пантера, вона наче застигла перед атакою - величне, прекрасна, хижа, небезпечна кішка, от він просто її втілення. 

Тепер намагаюсь пірнути у фентезі, щоб нарешті пройшла ця омана. Перестав він снитися, бо стає все важче і важче прокидатись, наче потягнись і мене засмокче туди, але щоразу мене будять мої кішки, обожнюю їх, мої маленькі принцески-ісчаддя.

Такі невеселі думки крутились в Дани в голові в вечір неділі, нічого не підозрююча дічина ніжилась у ванній, замріяно мружачись від задоволення, зовсім не підозрюючи, як міцно вона заплуталась у павутині ляльковода.

За два тижні до цього.

В каміні потріскує полум’я, за вікном давно світить маор, суцільна темрява і тільки три тіні щось тихо обговорювали.

- Це не остання битва…

- Не остання…

- Ти думаєш це…

- Впевнений.

- Вони хочуть повернути старий порядок.

- А ти Рейнаре лише допоміг їм віддавши сирену світлим. Як ти міг такого сильного гравця віддати ворогу?

- Долок, ти забув з ким ти говориш?

- Ні брате не забув. Зена, а ти що думаєш?

- Я теж думаю, що сирена надто цінний ресурс, щоб ним розкидатися так як ти це зробив.

- І ти туди ж… Як ви не розумієте, краще щоб вона була там, так ніхто не зможе використати її кров в жертвоприношенні.

- Я сподіваюсь брате ти знаєш, що робиш. І це не через те що ти закохався в симпатичне личко і дзвінкий голосочок.

- Зена, якого харга ти несеш, чи я тобі хлопчисько якесь? Мені не одна сотня років.

- Дивись мені братику, ти теж не забувай з ким Ти говориш, перед тобою, як не як богиня кохання, не боїшься, що і тебе благословлю?

- Ти хочеш злякати бога пітьми? Ти не забула завдяки чиїм печатям цей світ ще існує?!

- Рей, не закіпай, я все знаю, та окрім війни і пітьми ти забуваєш про все…

- Тобто ви двоє пропонуєте просто дивитись як Торок і Лей, знищать цей світ, дивитись як гинуть, сотні, тисячі істот які населяють цей світ?

В кімнаті повисла тиша. А згодом вони взагалі відкрили портали і перенеслись якнайдалі. Такі різні брати і сестра, але водночас такі схожі: жорсткі, владні,безкомпромісні, саме такими стали боги Дейнеї. Але жоден з братів не помітив, рішучості і вогнику азарту в очах сестри.

- Не боїшься значить… 

Дана

Вдосталь нарелаксувавшись у ванній, одягнула теплий мохровий халат та  обмотавши волосся рушником на манер тюрбану, наносила маску з зеленої глини на обличчя, пританцьовуючи під улюблену композицію Стінга, як раптом здалось що позаду хтось пройшов. 

- Так, тихо Дана, тихо, тобі здалося.

Вимкнула музику і пішла на звук - нікого. Знову шурхіт - нікого.

- Агов, є тут хтось, не смішно!

Взяла Лоллі і Розі на руки і пішла в кімнату, щось нерви напевно розгулялися. Хлопок, хлопок трохи голосніше, спалах світла. Я не встигла нічого зрозуміти, лише одна думка в голові проскочила, невже це все, мені ж лише 23, я й позустрічатися ні з ким толком не встигла… 

Раптом почула жіночий голос, 

- Відкрий очі… 

- Ага, зараз… - до мене донісся смішок

- Відкрий, відкрий, я не ображу.

- Дивно, це чути від жінки, яка прокралась в мою квартиру.

- Ми не в твоїй квартирі, озирнись.

Я боягузливо відкрила одне око, а потім інше, і так і завмерла з повним шоком. Навпроти мене стояла дівчина, просто неймовірної вроди, наче зійшла з полотна художника.

- Богиня… - знову цей сміх неначе передзвін малесеньких дзвіночків.

- Дякую, давно ніхто не робив компліментів.

І тут я оглянулась, і дар мови відняло, навколо нас все було в пітьмі, вона клубилась, взвивалась, неначе щеня ластилась. Помітивши мою паніку, дівчина промовила:

- Не бійся, все добре. Тобі ніхто не зашкодить. 

 Аякже не зашкодить, де я в біса є? Але питати таке страшно, тому спробувала взяти себе в руки, і запитала:

- Де ми? І хто ви?

- Я Зена, хто я ти потім дізнаєшься. А поки в мене до тебе пропозиція, в своєму світі ти загинула через витік газу у сусідів, але через ряд певних причин, в тебе може бути шанс спробувати ще раз, але за однієї умови, що ти скажеш на це?