Дар — наше прокляття

Глава двадцять друга. Позашляховик

«Гордість уміє зводити стіни навіть там, де колись були відчинені двері»

 

Кассандра швидко влетіла до будинку. Гучно грюкнувши вхідними дверима, вона кинула рюкзак на підлогу кухні й усілася за стіл, роздратовано смикаючи ногою.

— Що сталося?

Її мама вийшла з-за холодильника, витираючи руки червоним рушником, який звисав із її плеча. Волосся, таке ж, як і в доньки, було зібране у пишний пучок, а бурштинові очі насупилися. Сандра давно звикла до запального характеру доньки, проте не любила, коли та ось так вдиралася до будинку.

Кассандрі, здавалося, бракувало лише пари з ніздрів. Її обличчя почервоніло, пересохлі губи були ледь розтулені. Очі палали так яскраво, що Сандра на мить завмерла, а тоді підійшла до доньки й поклала руки їй на плечі.

— Заспокойся.

— Не можу. Вона мене дратує.

— Хто?

Дівчина видихнула й повернулася до матері, обійнявши її за талію. Та почала гладити доньку по сплутаному волоссю.

— Я ж казала тобі не розпускати волосся за такого вітру. І як ми тепер його розплутуватимемо?

— Ніяк. Так і ходитиму.

— Дуже смішно, — хихикнула Кассандра, відсторонюючись від матері.

— Алексис. Вічно суне носа, куди її не просять. Вона влаштовує сьогодні ввечері вечірку для Ізабель і запросила нас із Джошуа.

— І ви підете?

— Не знаю. Ми нічого такого не планували. Я навіть не знала про цю вечірку.

— Може, варто хоча б подумати над цим?

Кассандра невдоволено стиснула губи. Їй зовсім не хотілося туди йти. Принаймні саме в цьому вона намагалася себе переконати.

— Ти ж сумуєш за нею? — несподівано запитала Сандра.

Дівчина підвела очі.

— Мамо, тільки не починай.

— Я просто запитала.

— Ні, не сумую.

Сандра багатозначно подивилася на доньку, але сперечатися не стала.

— Ну звісно. А я, між іншим, зовсім не люблю шоколад.

— Мамо!

— А що? Ми ж сьогодні домовилися говорити неправду.

Кассандра мимоволі всміхнулася, але відразу відвела погляд. Сперечатися з матір'ю було марно. Вона надто добре її знала.

— Просто все стало якимось… іншим, — нарешті промовила дівчина. — Раніше ми майже все робили разом. А тепер я навіть не знаю, про що з нею говорити.

— Може, тому, що ви перестали розмовляти?

— Дуже смішно.

— Я серйозно, Касс. Ви обидві вперті, мов дві ослиці. Хтось же має зробити перший крок.

— Це вона перша все зіпсувала.

— Я пам'ятаю.

— І я не збираюся вдавати, ніби нічого не сталося.

— Та ніхто й не просить тебе про це, люба.

Сандра підійшла до доньки й поправила пасмо, що вибилося з її зачіски.

— Просто не дозволяй одній сварці перекреслити все хороше, що було між вами. Ти не зобов'язана пробачати її сьогодні, завтра чи взагалі колись. Але це не означає, що ти не можеш хоча б спробувати поговорити.

Кассандра нічого не відповіла. Вона чудово розуміла, про що говорила мама, але від цього легше не ставало.

Найбільше її дратувала Алексис. Вічно ця дівчина опинялася поруч з Ізабель, ніби навмисно займала місце, яке Кассандра колись вважала своїм. І річ була навіть не в тому, що Алексис їй не подобалася. Просто їй хотілося самій знову бути поруч із подругою, а натомість доводилося спостерігати, як це місце поступово займає хтось інший.

— Коротше, я не знаю, — пробурмотіла вона, дістаючи телефон. — Може, й сходимо.

— От і чудово.

— Тільки не радій завчасно. Я ще нічого не вирішила.

— Звісно. Я просто спостерігаю, як моя донька вже п'ять хвилин намагається переконати себе, що їй абсолютно нецікава ця вечірка.

Кассандра пирхнула й відкрила листування з Джошуа.

Кассандра: «Слухай, а нам із тобою, мабуть, варто було б сьогодні сходити до Ізабель».

Кілька секунд вона дивилася на надіслане повідомлення, а потім поклала телефон на стіл.

— Ну от. Задоволена?

— Абсолютно. Залишилося тільки дочекатися, коли ти перестанеш робити таке обличчя.

— Яке ще обличчя?

— Наче тебе запросили не на вечірку, а на власну страту.

— Дуже смішно, мамо.

— Я знаю, люба.

Сандра повернулася до плити, а Кассандра відкинулася на спинку стільця. Вона все ще не була впевнена, що вечір закінчиться добре. Але, можливо, хоча б спробувати варто було.

Зрештою, це ж була Ізабель.

— Цікаво, хто це до них приїхав.

Кассандра повернулася до вікна й подивилася туди ж, куди й мати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше