Глава одинадцята. Поки сердце пам'ятає ритм

«Іноді люди б'ють не для того, щоб завдати болю. А щоб не сказати зайвого.»
 

Тренажерна зала була наповнена глухими звуками: скрипом тренажерів, дзвоном металу, рідкісними ударами по груші десь у кутку.

Олівер стояв біля боксерського мішка.

Він не поспішав. Лише вивірені рухи — крок, поворот корпусу, короткий видих. Удар. Ще один. Груша важко хитнулася, повертаючись назад, ніби вперто сперечалася з його ритмом. Він зустрів її знову — спокійно, майже холодно, без зайвої люті, але з такою точністю, ніби намагався вибити з себе зайві думки кожним ударом.

Плечі працювали рівно, дихання не збивалося. Він не дивився навколо. У цьому було щось замкнуте, майже відокремлене від решти зали.

Двері тихо відчинилися. Але він усе одно помітив.

Кроки — швидкі, легкі, упевнені. Не випадкові.

Олівер не озирнувся одразу, продовжуючи працювати по груші, але ритм на частку секунди збився.

— Ти завжди так люто б'єш, чи сьогодні особливий день? — голос Кассандри пролунав позаду спокійно, без тиску.

Він нарешті зупинився й трохи відступив, опускаючи руки.

Кассандра стояла біля входу до тренувальної зони. Спортивна форма, зібране волосся, погляд уже не випадковий — такий, як у людини, що прийшла сюди не відпочивати, а боротися. Розминка перед змаганнями відчувалася в кожному її русі, навіть у тому, як вона тримала плечі.

Вона оглянула залу, затримала погляд на груші, потім на ньому.

— Я не завадила? — запитала вона, але за інтонацією було зрозуміло, що вибачатися не збирається.

— Уже завадила, — коротко відповів Олівер і витер долонею зап'ястя.

Кассандра ледь усміхнулася.

— Чудово. Значить, ти все ще людина.

Вона пройшла далі до відкритого простору з матами та стійками й на мить зупинилася, розминаючи плече. Рухи в неї були точні, волейбольні — різкі, зібрані, ніби тіло вже входило в гру.

Олівер знову подивився на неї.

— Ти перед змаганнями завжди заходиш туди, де можна відволіктися?

— Я не відволікаюся, — спокійно відповіла вона, не озираючись. — Я налаштовуюся.

Вона зробила пробний стрибок, м'яко приземлившись на носки.

І в залі раптом стало помітно: вони обоє тут не випадково. Просто кожен прийшов по-своєму перевірити, наскільки міцно тримає себе під контролем.

— Звідки знаєш про змагання?

Дівчина потягнулася, розтягуючи корпус. Нога неприємно стрельнула.

— А хто не знає? Про це гуде вся школа. Зірка волейболу повертається на майданчик після травми. Усім цікаво подивитися.

Кассандра закотила очі. Минулої зими вона потрапила в аварію зі своїм уже колишнім хлопцем. У неї було серйозне ушкодження гомілковостопного суглоба, після якого була довга реабілітація. Вона поправила тейп на нозі, насупившись. Дуже невчасно нога починала нити.

— Тим більше, коли гра з Нортбриджем. Чув, вони справжні монстри.

Дівчина кивнула. Це була елітна спортивна академія. Там викладали професійні тренери, через що команда часто перемагала.

— Я теж це чула, — вона видихнула й струснула руками. — Ми впораємося.

— Авжеж.

Олівер схрестив руки на грудях. Дівчина не одразу відвела погляд від м'язів, від тонкої смужки поту, що стікала з шиї та ховалася під вільною майкою.

— Ізабель прийде?

Кассандра подивилася йому в очі. Вони були синіми, майже сапфіровими, і зосереджено дивилися на неї.

— Я її не кликала.

— Чому?

— Ти знущаєшся?

Вона різко смикнула руками, і роздратування заповнило її. Щось у грудях неприємно пекло.

— Гаразд.

Вона відійшла, повернувшись до вікна. Звідси відкривався чудовий краєвид на місто, а далі — на море.

Кассандра стояла на вільній зоні з матами, злегка розминаючи плечі. Після волейбольного тренування тіло ще зберігало залишкову втому — але не ту, що ламає, а ту, що робить рухи різкішими.

Олівер з'явився поруч без зайвого шуму.

Він не питав, чи можна — просто став на відстані, оцінюючи її стійку поглядом, ніби автоматично переключився в режим тренера.

— У тебе занадто «затиснуті» плечі, — нарешті сказав він.

— Це погано? — спокійно уточнила Кассандра.

— Це передбачувано.

Вона трохи підняла брову, але нічого не відповіла.

Олівер зняв бинти із зап'ясть, коротко перемотав руки й кивнув у її бік.

— Стійка. Покажи.

Кассандра стала. Не ідеально, але впевнено — спортивна база в неї була помітна: ноги на ширині плечей, корпус зібраний, погляд прямий.

Олівер підійшов ближче, не торкаючись, але опинившись у її просторі.

— Вага трохи більше на задню ногу. І не завалюй коліно всередину, — сказав він і коротким рухом показав, як треба.