Частина 39

Нарешті, ранок, спокійний мирний ранок у теплому,м'якому ліжку. Меліса прокинулась у години чотири ранку. На дворі тільки почало світати. Вона лишила і книгу і клинок на захист Блодвена,і одягнувшись не особо тепло пішла до ставку. З ранку людей практично не було, Меліса дійшла до ставку доволі швидко і розклала вудочку,начепивши наживку вона закинула гачок у воду і тепер повністю розслабилась.
- Ну нарешті,просто звичайна рибалка,кайф.. треба буде ще кудись поїхати зкупатися,і на вечір пожарити шашлику.
- Ого скільки планів,а куди поїдем?
Меліса мало не підстрибнула на місці і обернулась,ззаду неї стояла Лаура.
- Е,ні ні ні,я хочу один день перепочити. 
Меліса підняла одну брову.
- Як ти взагалі мене тут знайшла?
Лаура усміхнулась і схилила голову на бік.
- Я люблю гуляти з ранку,і чесно кажучи я направлялася до тебе,а тут ти йдеш, хех, ти була така весела,мало не в приприжку бігла сюди. А що ти робиш?
Меліса відкинулась назад лігши на спину і прикривши обличчя руками.
- Ну як знала,якщо все йде дуже добре то обов'язково десь є подвох.
Меліса знову сіла.
- Ну вроді рибу ловлю,але при такому шумі я не впевнена що щось спіймаю.
Дівчина зацікавлено сіла на берег та подивилася на вудку. В цей час попоавок нирьнув на дно і Меліса швидким рухом витягнула невеличкого карася, поклала його у торбу,і знову закинула вудочку. А Лаура спостерігала за всім як мала дитина.
- То ось як ловлять рибу.
Після того як Меліса витягнула ще кількох таких самих невеликих рибок  Лаура склала руки у прохальному жесті.
- А можна спробувати? 
Дівчина закотила очі.
- Не відать мені більше риби,добре,наступна твоя.
Вона передала вудочку в руки Лаури.
- Бачиш що чи веде,чи лягає,чи ниряє, одразу тягнеш. 
Після цього вона відкинулася на спину і прикрила очі.
*Це буде довго
Але буквально через кілька хвилин Лаура зірвалася на ноги і смикнула вудочку, Меліса злегка привідкрила одне око,знову карасик,не особо великий,але все-таки вона його витягнула. І обережно опустила разом з вудочкою на землю.
- Клас... А можна ще раз?
Меліса відчепила рибку і закинула до інших в торбу після чого знову закинула вудочку і вручила Лаурі,і знову. Потім знову. І ще один раз. В кінці кінців Меліса пояснила Лаурі як закидати вудочку і відчіплювати рибу,і тепер просто сиділа. Так по волі лежачи закрилося одне око,потім інше,а потім вона взагалі заснула. Прокинулась вона від того що її штурхала Лаура.
- Мелісо, Мелісо вставай 
Вона ліниво відкрила очі
- Ну що...?
Лаура мовча вказала на дерево, спочатку Меліса нічого не зрозуміла але приглядівшись побачила як місінь від вудки дивним чином йшла аж до гиляків.
- як ти вже умудрилася заплутати вудку аж там. Цеж який талант треба мати.
- Ну ні, мені не зрівнятися у рибалці з тобою 
- -_-  це був сарказм.
- Так у мене теж,ей,я зловила у двічі більше ніж ти.
Меліса вздохнула спершись лобом на коліно.
- дивно чому. Щож,рибалка в тиші не задалась.
- по моєму вполне собі задалась. Що у нас далі по плану?
- У нас? Ні ні ні. У мене.
Лаура знизала плечима.
- Добре,що там далі у тебе по плану?
- поїхати купити м'яса для шашлику.
- О,ти і таке умієш
- А ти ні?
Лаура помотала головою.
- рибу і шашлик ми завжди купували,я знала примірно звідки все береться але побачити в живу, набагато цікавіше. То коли поїдемо?
- Ні,це мій відпочинок. І ти не маєш права його псувати.
         Skip 20 хв поки Меліса розплутувала вудочку.
І ось вони вже їдуть у машині Меліси до м'ясного ринку.
- А коли ми вже приїдем?
- На миколи. і як я тільки на це погодилась.
- А ти типу була проти?
- А моя думка типу для тебе щось значить?
Лаура відкинулась на спинку сидіння.
- Ти права,я так,для прилічія запитала.
Меліса опустила голову на руль.
- та ти знущаєшся...
Лаура кинула погляд на свого "спец водія".
- Ні,але ти краще дивися на дорогу.
Меліса підняла голову і вони продовжили їхати в тиші.
- А чого ти до мене та йшла?
- Оу,це...це не так важливо,перенесемо цю розмову на інший день. А сьогодні відпочинемо.
- Лауро
Меліса сама здивувалася тому наскільки спокійно звучав її голос.
- Це мав бути мій відпочинок,у мене від усіх подій уже просто голова іде кругом. Я не хочу здатися грубою але...
її перебили.
- Я тобі заважаю,я знаю. Але це все для мене в новинку.
Меліса її перебила.
- В новинку ловити рибу? Миж коли у тому світі були я уже ловила нам рибу.
- Ти так говориш наче ми востали з мертвих. Якщо ти пам'ятаєш тоді я була заснула. Тому я хотіла просто понаблюдати, дотогош, ми моглиб нормально обговорити все що сталося.
- Це так не працює.
- Я знаю. Але все-таки мені цікаво трохи більше дізнатися про тебе, хоч ти і проти. Ми уви тепер зв'язані. Ти і сама це розумієш.

- А ти? Потім познайомиш мене з собою? Мені теж цікаво.
- Побачим. Це залежить від того як сьогодні пройде день.
Меліса повержено відвела погляд.
- я так розумію мені не відвертітись.
Коли вони доїхали до м'ясного ринку, Меліса вибрала на шашлик курячі стегна і приправи. Лаура просто хвостиком ходила за нею. Коли вони закінчили скуплятися  і приїхали до дому Меліси, хазяйка замаринувала мясо. І прийнялася чистити рибу.
- Що думаєш на рахунок пікніка? 
Лаура яка спокійно пила чай і водночас стикалася з пронизливим поглядом Блодвена,кивнула головою.
- По моєму варто спробувати.
- Добре, тоді з мене шашлик і запечена риба.
Лаура підвелася.
- Я умію випікати. У тебе є на щось алергія.
Кивок.
- і на що? Я постараюся це не додавати. Але не обіцяю.
- У мене є незначна алергія на ельфів. Як тільки когось з них зустрічаю починає боліти голова.
Лаура закотила очі.
- Ну тоді добре що я на половину людина. Значить переживеш.
З даху почувся сміх Блодвена.
- О да Мелісо,вона тебе зделала. Досі будеш опиратися моїм словам?
- А ти взагалі сиди мовча.
- доречі поповоду цього. Раз ви йдете на свій пікнічок то я навідаюсь до старого друга. Твою книгу я взяти не можу тому наклав навколо неї захисний бар'єр. Ні ну а раптом хтось та зможе її каснутись. Ну все, сподіваюсь ви більше не повернетесь. Бувай.
Тик. І Блодвен зник. Він перемістився кудись,але куди Меліса не знала. Їй було всеодно.
- Він тебе не слухається.
- Він страж а не раб. Він слухається,просто по своєму. Я попросила його мене не турбувати сьогодні і захищати клинок та книгу. І він так і зробив. А все інше це просто мелочі з якими можна уживатись.
- Ого, сказати чесно ти мене дивуєш,ти до будь кого можеш знайти свій підхід. 
Меліса закінчила з рибою і поклала її в духовку випікатись.
- Ні,не особо.
- Ну з нами вийшло.
- Це случайность. 
Роздався дзвінок телефону, на екрані з'явилося Ім'я,Фелікс. Меліса взяла слухавку.
- Чого тобі?
- Мелісо,слухай я тут до свого брата збираюся, може поїдеш зі мною?
- А я що маю до твого брата,чого мені там бути?
- Ні ні ні,я нічого не кажу, спокійно. Просто він хоче тебе побачити.
- У мене є вибір?
- Інакше він приїде до тебе.
- Ясно. Слухай,у мене сьогодні Лаура. Я ніяк не можу.
- Лаура це та мила гарненька дівчинка з якої ти очей не зводила?
Меліса почервоніла і старалася не дивитися на Лауру просто уявляючи як буде бити Фелікса всю дорогу.
- Так,саме вона.
- То бери її з собою,увіряю,він буде не проти,і з нею все буде добре 
- Ти впевнений?
- Звичайно.
Лаура з цікавістю дивилася то на Мелісу то на телефон.
- Ну якщо вона не буде проти,а я думаю що буде
- Не буде! 
Лаура перебила Мелісу і нахилилась до телефону.
- Я їду з нею.
- О,привітик Лауро. Чудові новини,тоді чекаю вас.
Меліса зкоса глянула на дівчину поруч. І дзвінок нарешті вимкнувся.
- Ну і навіщо?
- Бо нас запросили,не можна відказатися.
- По перше запросили мене,по друге наступного разу я запрошу тебе у похід до вершини гори Еверест і зкину тебе з неї.
- О,то ти плануєш наступний раз? Щей сама запросиш....
- Заткнись.
Меліса перевдяглася і вони поїхали до Верстову де на в'їзді їх уже чекав Фелікс. Далі вони просто їхали ха ним. І доїхали до Білоцвіту. Після парковки вони вийшли з машин, вулиці були майже порожні. Фелікс підійшов до дівчат і поклавши руки в боки оглянувся навколо.
- Коли ми з Рамі шукали тебе Мелісо то саме тут на нас була накинулася якась прокажена. Тому люди тут дивні, І мій менший брат приїхав сюди відпочивати,ну ніяких мізків.
Меліса помітила як міміка Лаури грала чимось між презирством і якимось острахом.
- Все... нормально?
Кивок.
- Так, просто мені теж це місце знайоме,от і все. Ходімо.
- І де Нейтон оселився на цей раз?
- Та в якомусь маленькому будиночку,сам толком не знаю, зараз будем шукати.
Через хвилин десять вони таки знайшли будинок Нейтона. Коли вони зайшли в середину там сидів високий і досить таки в тілі хлопець від якого віяло алкоголем. 
- Оооо,які люди,Мелісо, братику,і...
- Лаура.
- О
Хлопець кивнув головою.
- Фелікс сказав що тут будуть не бажані люди,але нічого. Я Нейтон. Але думаю Меліса про мене розповідала.
- Ні.
- Що ні?
Лаура зробила крок у перед.
- Вона нічого мені не розповідала про тебе.
- Ого, а що це ми так одразу на ти перейшли. Ти досить дивна.
Фелікс сів у крісло.
- Будь по проще брате, Меліса обіцяла провести з нею день,а тут ти додався.
Меліса огризнулась.
- Взагалі-то це не правда.
Фелікс прикрив очі і підклав руки під голову.
- Разві?
Нейтон в цей час дістав пляшку з вином.
- О,так у тебе Мелісо нова баришня виходить,якже швидко ти міняєш партнерів.
Лаура насупила брови.
- Я не її баришня, слідкуй за язиком.
- Добре добре,тобіж краще,бо вона у нас тут з половиною міста перезустрічалась.
- Там було лише троє людей!
Фелікс відкрив одне око.
- Разві? Давай порахуємо. Каель, Нейтон,Дейв, Люсі. Мені продовжувати?
Нейтон наповнив чотири бакали вином і простягнув гостям, Лура одразу відмовилась а коли Меліса хотіла взяти свій то та наступила їй на ногу. І Меліса теж вежліво відказалась.
- Вибачай,не можу,у мене язва.
- Ця?
Нейтон вказав на Лауру. Лаура тільки невдоволено пирхнула після чого демонстративно відвернулася від хлопців.
- Ні,не вона. Так чого ти хотів мене бачити? Випити я і дома можу.
Нейтон знизав плечима і залпом опустошив свій бакал.
- Так ну слухай,є одна проблема. Тут почали поговарювати що ти відьма,хе хе хе.
- І що?
- Нічого,не брешуть.
- Нахер іди. 
Нейтон усміхнувся після чого перевів свій погляд на Лауру а потім знову на Мелісу. 
- Є цікавий артефакт,яб друже хотів його отримати. Не за даром ти не думай.
- Що за артефакт і що я отримаю в замін?
Нейтон знову налив бакал вином.
- Артефакт цікавий. Поговарюють що він виглядає як молот який може преображатись в существо. Але також кажуть що він знищив свого прежнього господаря. По істині сильна зброя. А в замін ти отримаєш інформацію,яку побажаєш,на будь який смак. То як,по рукам?
Меліса ненадовго задумалась. Після чого зробила крок назад.
- Ні. Я відмовляюся від цього.
- Ой да брось,що тебе не влаштовує,ну хочеш дам грошима?
- Ні і ні. Я не стану передавати вільне созданіє комусь хто його увязнить або помре від його рук. На цьому розмова завершена?
Нейтон розчаровано кивнув.
- Думаю так. Гарної дороги додому.
- Не віриться що ми колись могли нормально говорити.
- так,гарні були часи.
- От часи якраз таки на мені тоді були гарні,саме тому ти їх скомуниздив?
- Ну ну ну, Мелісо, треба уміти пробачати людей.
- Бог пробачить,а я просто організую вашу зустріч.
Меліса швидко вийшла з будинку і попрямувала до своєї машини. А за нею неспішно плелася Лаура. І ось вони вже їдуть назад. Лаура мовчить деякий час після чого все-таки заговорила.
- Це правда що у тебе стільки партнерів було?
- Це справі те що ти хочеш обсудити?
- так, бо мені цікаво.
- Ну добре,партнери з серйозними відносинами у мене було два,всі інші були ніким і самі придумали якусь історію в своїй голові. Задоволена?
- Весьма.
Знову тиша.
- Ти чому така нервова раптом стала?
Меліса відкинулася на сидіння.
- Та томущо Нейтон знає як мене вибісити. Його брат Фелікс ще куди не йшов,але от Нейтон,він просто не виносим.
- Заспокойся Мелісо. .....То пікнік відміняється?
- Думаю так,але можемо просто зробити шашлик на подвір'ї і поїсти за столом. Хоча мені більше подобається їсти на дворовій кухні. Там прекрасна атмосфера.
Лаура похлопала в долоні.
- Оооо,ура ура ура 
Меліса слабко посміхнулась після чого ледве дивлячись за дорогою продовжила їхати. Через деякий час вони вже були дома. Сонце уже почало заходити. Меліса увійшла в будинок
- дивно,нічим згореним не чути, невже я забула увімкнути духовку?
Лаура злегка хихикнула.
- Не забула, просто я її вимкнула коли ти збиралася щоб їхати. А ти сподівалася що все згорить?
- Ураховуючи що про неї я згадала уже коли ми були біля Верстову,то так, думаю я очікувала вогню. Але тим і краще.
Вона заново увімкнула духовку після чого пішла у сад і почала жарити мареноване мясо на вуглях і примірно через годину весь шашлик був готовий. Лаура в цей час вирішила щоб не стояти дарма,пожарила картоплю. І нарешті вони сіли за стіл. Меліса зробила чаю та принесла запечену рибу.
- Налітай.
Лаура відпила трохи чаю.
- Мелісо,по поводу причини чому я шукала тебе,ти уже розібралася зі своєю силою переміщення?
- ммм...не дуже. А ти уже хочеш нове путишествіє?
Дівчина заперечливо помотала головою.
- Ні. Але чесно кажучи,ти казала що я зможу з тобою домовитись. Це ще в силі?
- думаю що так. А що?
Шашлик по трохи зникав з тарілки.
- А те що думаю я маю угоду. 
- Я тебе слухаю.
- Все просто,ти проводиш мене додому,а я віддаю тобі другий клинок?
- Не зацікавила.
Очі Лаури розширились.
- Алеж Блодвен...
- Мені якось всеодно до нього, ну є то є. Нема то нема. Ще предложенія?
- А чого ти тоді хочеш?
Меліса задумалась.
- Навчи мене користуватися силою. Це буде плюсом і тобі і мені. Що скажеш?
Лаура застигла в ступорі.
- Я...я маю це обдумати. Бо у мене були трохи інші плани