Частина 36

                    "Раніше"
Дівчина прийшла на галявину де росло багато різних трав та ягід. Особо не оглядаючись вона почала спокійно все складати у корзину.
- Ей,ти що це тут робиш!?
Дівчина на цей возглас навіть не повернула голову.
- Ну щось роблю,я вам заважаю?
- Це взагалі-то не твоє,ця посадка часна собственость.
- І чіяж, невже твоя?
- Ні не моя але...
- Ну тоді не довби мені мозги.
- Ти як це зі мною говориш.
За секунду корзина зникла,повернувшись дівчина побачила  високого парінька середнього телосложения, він тримав у руках її корзину і невдоволено міряв її поглядом,але дівчина просто повернулася назад і продовжила збирати ягоди складаючи їх у руку.
- Ну тобі нема чим зайнятися чи що,чого пристав?
- Томущо ти порушуєш правила.
- А ти я бачу дуже правельний у нас чи що
- Ну взагалі-то так,жити по правилах це залог успіху
- Ого,а скажи де саме у цих правилах був пункт бути ідіотом,бо я бачу ти його дуже старанно дотримуєшся.
- Ей,та що ти собі дозволяєш.
- А чому ти мені заважаєш.
- А чому ти нарушаєш
- А це тебе стосується?
- Та у тебе ні стида ні совісті.
Дівчина закотила очі і підійшла до парінька зсипаючи ягоди у корзину яку він і досі тримав у своїх руках.
- Спасибі звичайно що ти заделався працювати моєю совістю но краще не треба,ато ще не витримаєш і втечеш як предидуща.
Дівчина пішла до горіхового дерева та  стала збирати з землі свіжі горіхи.
- Тобіб краще задуматись,від тебе навіть совість тікає
- А від тебе дівчата,алеж я мовчу.
- Ооо ні 
Хлопець підійшов і став біля дівчини.
- На замітку,всі дівчата від мене без ума. А от ти чим похвастатись можеш,а?
- Ну звичайно без ума,якаб з умом на таке кинулась.
- Ти якось багато говориш, тобі так не здається?
- А ти мені здається, що ти забагато на себе береш. Закрий пельку і не гавкай, поки я ще тобі дозволяю поруч стояти.
- Ого а ти можеш мені це заборонити?
Дівчина засипала горіхи до корзини.
- А ти хто такий взагалі щоб мені тут щось предявляти?
- Дякую що запитала,мене звати Дейв,і мій тато працює у поліції. Ясно тобі.
- Мда.... співчуваю однако
- А ти цей,ну часто з дерев падаєш?
- Ні, але бачу, тебе при народженні часто роняли в низ головою,і схоже не завжди встигали ловити. 
- Тебе хочаб як звати та? Прокажена.
- Меліса.
- Якесь занадто гарне ім'я для такої людини як ти
- Ну от бачиш в чому наша різниця. Мої батьки при моєму народженні дали мені прекрасне ім'я, а твої тобі лише травму голови.
- Якби не ця травма яб наврядчи з тобою і досі б говорив.
Меліса скористалася не уважністю Дейва та вихопила свою корзину з його рук.
- І дякую що носив її за мною поки я збирала все що мені потрібно. Пака пака.
- Ану стій!
Дейв побіг за дівчиною з корзиною,але фізична підготовка у неї явно була краща і вона без особливих зусиль змогла втекти. Дейв коли утратив її з поля зору зупинився і почав відхекуватись.
- Ну ну,почекай кілька років,як тільки я займу місце батька ти будеш першою кого я запровадю в тюрму.
                "Теперішній час"
Дейв сидів у своєму кабінеті та перебирав папери. *Стільки дивного творится,там люди зникають,там когось обікрали,там хтось знову жаліється на паранормальщину. І взагалі,чому ці листи йдуть до нього. 
Дейв вздохнув та розлігся на столі. 
*Це робота Меліси. Потрібно буде сходити до неї. Ато якось давно ми не говорили. Так, вирішено, сьогодні піду до неї. Візьму якогось торту до чаю. Хоча... знаючи її вона мені цей торт по голові розмаже. Хе хе. Так,дивна дівчина. Зате яка.
Дейв підвівся та почав збиратися,і через кілька хвилин він уже їхав до Меліси,по дорозі прихопивши печива і невеличкий тортик.  Коли він приїхав то злегка здивувався такому безладу на її подвір'ї. Зазвичай Меліса все старалася тримати в чистоті. А точніше їй було лінь навіть мусорити тому і не було що прибирати. Дейв підійшов до вхідних дверей,вони були відчинені. Покликавши кілька разів Мелісу і не отримавши відповіді він зайшов у середину будинку.
- Мел,ти дома? Егегей....
Як тільки він зайшов на кухню зі спальні швидким кроком вийшла Меліса.
- Ти чого це без дозволу в чужий дім залазиш? Чого треба?
- Ей,все все, спокійно Мел. Я просто в гості...
- Я тобі не один раз казала,не смій коверкати моє ім'я.
- Мелісо,хто це?
Дейв здивовано завмер, з-за спини Меліси з'явилася ще одна дівчина не менш прекрасна ніж Меліса.
- Оу,я трохи не вовремя...
- Ти дуже не вовремя Дейв. Чого тобі треба?
- Ну...ми просто давно не говорили,я вирішив заїхати до тебе,навідатись. Думав чаю попємо,поговорим.
Дівчина за спини Меліси якось спокійно заговорила.
- Мелісо,це твій друг?
Меліса закотила очі.
- Ага,відносно. Знайомся Лаура,це Дейв.
- Приємно познайомитись леді Лаура.
- Взаємно.
Меліса злегка розслабилась.
- Ладно уж,чаю так чаю. Я зараз повернусь. Дейв почекай тут. Лаура, можеш мені будьласка допомогти?
- Ем...а ти сама точно не впораєшся? Яб хотіла поговорити з нашим гостем,хто знає,може ми подружимось.
- Ладно. 
Меліса вийшла з кухні та пішла на двір щоб принести чайник з гаража. В цей час Лаура сіла навпроти Дейва.
- Гарне плаття,у Меліси теж таке є.
- Дякую,але це і є її платя. Вона дозволила його взяти.
- Ясно,ну вона всеодно їх не особо любить.
- Це так. І ким ви працюєте Дейв?
- О,я? Ну я працюю в поліції,у під розділі криміналу.
- Ясно,мені чомусь здавалося що Меліса не особо любить поліцейських. Ким ви її приходитесь?
- Та просто друг. І взагалі,що це ще за допрос леді. Я щось зробив не так?
- Та ні ні,не забивайте голову. 
Через кілька хвилин Меліса повернулася з чайником і поклала кипятитися воду.
- І так... Що там у вас...
Мелісу перебив звук відкриття вхідних дверей і раптом до кухні зайшли двоє хлопців.
- А я казав що це вона,Меліса!
Це був Фелікс,він підійшов до Меліси та міцно обійняв її.
- Я не знаю яким чудом ти жива,хоча нє ну вродіби знаю але всеще не до кінця розумію. Но все-таки я радий що з тобою все добре.
- Ай...пусти, пусти мене,всі кістки зламаєш.
Фелікс нарешті відпустив її і відійшов, після чого на перед вийшла уже досить знайома для Меліси фігура.
- Ти? Тиж з відти,ти був там я точно пам'ятаю.
Хлопець кивнув.
- Не пам'ятаю чи представлявся вам. Рамі Самсунг.
- Пам'ятаю. От тільки що ти тут робиш? Що взагалі відбувається?
Рамі усміхнувся і задоволено простягнув їй книгу.
- Моя мама послала мене передати це вам.
- Мда...а кудаб мені тебе послати...
Обличчя Рамі одразу преобрело невдоволений вираз.
- Ох мамо,ну за що мені такі люди?
Фелікс в цей час підійшов до Лаури та Дейва.
- Не звертайте увагу,його мама просто там.
Фелікс вказав на гору.
- Досить уже.
Рамі ударив Фелікса в плече. 
- Хехехе,та ладно тобі.
Меліса в цей час розглядала книгу.
- Лаура,а це не те що ти шукала?
- Що?
Лаура швидко підбігла до Меліси але щойно вона торкнулася книги вона одразу відсахнулася.
- Ай...
Рамі підійшов і похитав головою.
- Тільки власник буде її чіпати. 
- Хм...
Меліса розгорнула книгу та показала Лаурі.
- Не вірю,це вона.
- Ну тоді це все міняє.