Частина 34

Меліса йшла по під берег проти течії. На диво Лауру настільки це все вимотало що вона просто заснула на її руках. А на Мелісу адреналін вплинув інакше. Вона не могла спати. Тому було прийняте рішення рухатися проти течії щоб знайти дорогу назад. Над лісом поволі почало зходити сонце. З першими променями сонця Лаура відкрила очі. Меліса зупинилась почекавши щоб Лаура окончательно прокинулась. Лаура позіхнула та огляділась,зрозумівши що лежить в руках Меліси вона миттєво стрибнула на землю.
- Це ще як розуміти.
Як тільки лишня вага зникла Меліса задоволено потягнулась.
- О ну нарешті. Доброго ранку принцесо 
Лаура відійшла від Меліси і почала оглядатись.
- Ти несла мене всю ніч? 
Меліса гордо кивнула головою.
- Агась.
- Навіщо? І коли я взагалі заснула?
- Ем... майже одразу після того як зцілила мою ногу. А я не могла заснути,хотіла по швидше дійти до машини,ну а будити тебе не хотілось.
Лаура подивилась на річку.
- Ну дякую що цього разу хочаби не в човні. Сильно зморилася?
- Ого,і що я чую,ти переживаєш за мене 
- Ні. Просто якщо ти не зможеш йти то знай,я тебе нести не буду.
- Знаю знаю. Але буду чесна,я таки трохи зморилась.
- Ну тоді ти давай на привал а я знайду чим нам підкріпитися.
- добре, цього разу спорити не буду.
- От би завжди так
- Ну ні,це одноразова акція.
Лаура промовчала та пішла у чащу ліса. Меліса в цей час одягла рубашку та лягла в тіні під деревом де за кілька хвилин заснула.
Прокинулась Меліса від того що Лаура сильно трясла її за плечі.
- Вставай, вставай. Меліса підйом.
- Та не сплю я вже,що сталося?
Лаура нарешті перестала її трясти та почала тягти її за руку кудись.
- Ей ну що таке?
Лаура затягла її глибоко у ліс,дуже глибоко і далеко від річки,десь через хвилин двадцять вони нарешті зупинилися і в далі Меліса нарешті побачила не просто будинок,а цілий особняк.
- Опана,а це ще що за йолки палки?
- Не знаю,але він повний людей.
- ну тоді може просто заберемося звідси? Чи предлагаєш його облазити?
- Так,нам потрібно було триматись по далі але є одна проблема. 
- Тобто?
- У них я помітила книгу.
- І що? Ти хочеш почитати?
- це не звичайна книга. Вона мені потрібна.
- Ну і навіщо?
- Просто потрібна. 
- І як я розумію ти хочеш щоб я її тобі принесла.
- Ні Мелісо. Я хочу щоб ти нікуди не лізла.
- Це ще чому!?
Лаура вдарила Мелісу по затилку 
- Тихо ти, Ідіотка. У тебе зараз не контрольована сила,щей клинок. Тому просто почекаєш мене тут,ясно?
- Нє не ясно
Раптом за ними роздався грубий чоловічий голос.
- То давайте я поясню.
Не встигла Меліса і обернутись як Лаура уже впала без свідомості,а через секунду упала і Меліса, чоловік з електрошокером підхопив їх обох на руки та поніс до середини здания. прокинулась Меліса з трудом. Руки були заковані,Лаура лежала не далеко і теж прикована до стіни. 
- Що сталося?
- Ви сталися. Щож ще.
До підвалу зпустилася жінка,а за нею той самий чоловік що їх вирубив. Вони підійшли до Лаури. Чоловік грубо схопив її за обличчя.  - Поглянь люба,ельфійка,жива. Оце везіння нам підвернулось.
- Ану руки від неї!
Жінка повернулась. - А це теж?
Чоловік презирливо глянув на Мелісу.
- Ні,це просто людина.
- То чому вона досі тут?
- Вона була з цією.
- Та все одно,це лишні проблеми. Жінка дістала пістолет з брюків чоловіка і націлилась на Мелісу.
- Ми не монстри дівча,тому давай свої останні слова.
- Нахер іди,ти хочаб попасти зможеш?
- Якаж ти нагла. Не люблю таких.
Жінка надала на спусковий курок.
- Меліса!
Лаура з усіх сил почала пробувати звільнитися але всеще не могла,щось було не так,щось її не пускало. Коли жінка вистрілила Лаура завмерла. Куля потрапила біля голови Меліси. Але вона навіть не смикнулася. Жінка усміхнулась.
- Не боїшся значить, хоча... ураховуючи що ти тут була з ельфійкою то ясно що ти не боїшся. 
Лише зараз Меліса почала усвідомлювати що відбувається.
- І нахер ми вам треба?
- А ти здогадайся. Ходімо любий,підготуємо все для багатства. 
Як тільки чоловік та жінка вийшли замкнувши підвал не пройшло і кількох хвилин як Меліса уже звільнилась і підійшла до Лаури.
- Знаю,час не підходящий,але може поясниш.
- Не зараз, зараз нам потрібно тікати,і то швидко.
- Ні,ти мені все-таки поясни.
- Мелісо,не зараз. Звільни мене і нам потрібно вшиватися з відси.
Меліса закотила очі та миттєво зняла кандали з Лаури.
- І який у нас план?
- Я не знаю,дідусь учив мене що...
Меліса перебила Лауру.
- Все ясно, досить,підемо на пряму тільки мені доведеться природітися. Та і тобі теж не завадить.
- Не забувай що тут якби двері ще замкнені.
- я пам'ятаю.
Меліса підійшла до дверей та почала перевіряти їх.
- Хех,ну вони й ідіоти. Булоб тільки чим взламати двері. Хм...
Меліса підійшла до Лаури та зняла з неї заколку.
- Вибач красуня,для благого діла. 
Кілька хвилин і двері з підвалу відчинились. Лаура та Меліса вийшли та огляділи територію. Коридори були довгі та великі. Якийсь замок а не особняк. Меліса не возмутимо йшла в перед,і лише іноді оглядаючись на Лауру. 
- так ну... може таки...
- Ні Мелісо,не зараз. 
- Ладно.
Вони продовжували бродити в пошуках виходу. Аж поки не наткнулися на двох дядків зі зброєю. Далі вони пішли в костюмах та щей в придачу у Лаури був пістолет в у Меліси в руках лежав невеличкий автомат. 
- Знаєш Мелісо,я багато від тебе очікувала,але не такого. Хтож знав що ти їх почнеш роздягати майже одразу після того як ми зіткнулися з ними.
- Нє ну а чо тягнути. Зате твоє платя їм підходить. Хоч і було трохи важко їх туди запхати.
- З кожним днем з тобою я все більше розумію чому я не люблю людей.
- Ей,ну невже в мені взагалі нічого хорошого?
- Ну... Ні.
- ех...
Меліса наіграно зробила печальне лице. Вони йшли далі,на коридорі з боку було велике дзеркало. Проходячи біля нього меліса на секунду зупинилась і почала красуватися перед ним.
- Ну зате я дуже красива,визнай це.
- Мг...да да, канешно.
Лаура закотила очі. Вони пішли далі, іноді вони заходили у різні великі зали але виходу так і не знаходили. 
- Може вікно розіб'ємо тай все?
- Мене більше тривожить що ми не бачили людей весь цей час.
- Скоріше всього вони в одному місці. Тому нам краще не натрапити на це осине гніздо. Пішли.
Пройшовши ще трохи вони зайшли у велику залу,там був,бар,столи,диванчики,і дохрена людей. Шляху назад уже не було томущо на них одразу всі звернули увагу. Меліса пошепки сказала Лаурі.
- Я здогадуюся що тут таке,не висовуйся і пішли.
Меліса не возмутимо підійшла до вільного дивану.
- Як ся маєте? Що нового?
- Чому запізнюємось?
- Вибачте,довго не могли знайти потрібну залу. 
- Так щож тут шукати,від входу повернути на право і ось і зала. Развіщо,якщо ви не хотіли нас обікрасти. 
Меліса одразу відчула що діло пахне керосином але позиції не здала.
- Булоб у вас що красти. Де ми тільки не були, нічого цінного не знайшли.
- Ну а хтож буде у здравому умі лишати товар без присмотру.
- Оу,а яким це ви товаром розжилися? Небось щось нове з'явилося?
На перед вийшов той самий чоловік що був їх схопив і гордовито заявив. 
- Звичайно є,ми знайшли ельфійку. Значить портали знову відкрилися раз вона опинилась тут.
- Он воно що. Ясно. 
Поки Меліса говорила з цим всім збродом Лаура помітила книгу за якою вона гналася. Вона стояла на барному прилавку. Лаура постаралась не помітно її забрати після чого митю повернулася до Меліси даючи знак що потрібно забиратися звідси.
- Я вибачаюся сер,я маю провести даму до туалету. Повернуся за хвилину.
Меліса з Лаурою швидко вийшли з зали та пам'ятаючи що говорив чоловік швидко знайшли вихід. Опинившись знову глибоко у лісі Лаура задоволено дістала книгу та покрутила нею перед Мелісою.
- Так...і за цим ти гналася?
- Ага,це книга про портали світів. Може це дасть нам хоч якусь підказку як повернутися. 
- Хм...а віть той кретин теж щось казав про портали. Молодець 
- Доречі,ти так легко з ними говорила,хто це взагалі такі.
- Скоріше за все мафія,але не особо розумна раз ми їх так легко обвели. Так, стоп.
- Що таке?
- Цеж виходить...ти украла цю книгу.
- Так,але цеж для благого діла, дотогош раз вони мафія
- це нічого не міняє. Ти украла книгу,ти украла книгу. Так...ну я получала по лобі від тебе коли вкрала той капелюх. А тепер украла ти
- за мить з землі з'явилися цепи і митєво окутали руки Меліси.
- Мелісо,ти я бачу давно зв'язаною сиділа, хочеш знов.
- Та ладно ладно,яж пожартувала. 
Цепи зпали з рук Меліси. Вони трохи постояли в тиші оглядаючи книгу. Раптом тишу переривало бурчаня живота Лаури.
- О,точно,тиж вважай ще від учора нічого не їла. Я щас.
Меліса швидко метнулася в особняк,вийшла вона звичайно через вікно але задоволено несла піднос з закусками та коньяком. 
- Де ти це взяла?
-Та так,на столі взяла. Чур коньяк мені.
Меліса поклала піднос на землю,але як тільки вона взяла пляшку в руки Лаура митєво її вибила і відкинула від Меліси.
- Навіть не думай.
- Ей,та яж не бухати собираюся,хоча ну може і це теж.
- Ти не будеш пити,ясно?
- А чого це ти вказуєш що мені можна а що ні.
Лаура просто окинула Мелісу спокійним поглядом -_-
- Не ну ти серйозно?
- Я тільки трохи,тобі теж не завадить продезенфікуватися з середини.
Меліса підняла бутилку та зробила кілька швидких ковтків.
- Охохохо, нормально пішло. Будеш?
- Ні.
Лаура присіла на землю та почала поволі уплітати принесену їжу.
- Ну як воно?
- смачно. Дякую Ем..тобі за те що ти хоч і високомірна тварь з клептоманією,але все-таки трохи...
- Трохи що?
- Корисна. Хоч якась від тебе користь є.
- Оу,а я думала ти скажеш що я заботлива.
- Ні. 
- Ну ладно.