Частина 32

З ранку Меліса та Лаура почали думати що робити далі оскільки сидіти і чекати не варіант.
- Слухай, Лауро,а з чого ми взагалі вирішили що це інший світ. Може ми просто потрапили у іншу частину планети. Або...
- З того що я відчуваю це.
- Ну слухай,передчуття це звичайно добре але воно не завжди правдиве.
- Знаєш,я іноді не можу повірити що ти маг. Мелісо,це не передчуття,це буквально відчуття в середині. Невже у тебе такого нема?
- Хм...не припомню нічого подібного.
- скажи,що ти відчувала останні кілька днів?
- Ну...дай подумати, унижениє, ізбиєніє тобою. Так ну що там ще...
- Достатньо. 
Лаура гупнула ногою і тіло Меліси огорнули цепи притискаючи її до землі.
- Тиж збрехала ,вірно?
- Про що саме? Пусти мене!
Лаура підійшла ближче.
- Ти не відчуваєш що це інший світ,ти не вмієш користуватися магією, клинок тебе не слухається. Ти збрехала про те що ти маг. А ще це пояснює чому Блодвен за тобою не приходить.
- Слухай. Я нічого не брехала. А лише сказала те що казали мені. Я не вмію користуватися магією,ти права. Але називати мене брехуном. Це занадто.
- Меліса,кажи чесно. Блодвен прийде?
- Я не знаю! Я нічого не знаю ясно тобі. Він казав що знайде мене всюди,але чи захоче він цього я не знаю.
Лаура підвелася на ноги і відвернулася від Меліси.
- Люди отвратні істоти. І ти теж. Думаю немає сенсу тебе залишати в живих. Для мене ти більше не потрібна,а іншим ти залюбки будеш вредити. 
Меліса відчула як цепи почали сильніше завоювати її тіло. Вона більше не могла не те що говорити,а навіть дихати.
- Лура....
Але Лаура не поверталась в сторону Меліси. Вона не могла дивитись,хоч і підсвідомо думала що поступає правельно.
Коли у Меліси почало темніти в очах,щось сталося. Меліса сама не зрозуміла як навколо її руки з'явилася темна матерія яка сформувала дивне устройствот яке намертво впилося в шкіру. Раптово клинок з кобури Лаури вилетів клинок. Він якимось чином опинився в середині устройства. Секунда і сама не зрозумівши як,Меліса перебила цепи клинком. Як тільки її тіло звільнилося від тиску,Меліса упала на землю. 
- Ай...що таке...
Лаура приголомшено дивилася на Мелісу.
- Ти...ти...
Меліса хитаючись стала на ноги. І почала оглядати устройство  на своїй руці. Воно було важке,але сиділо на ній неначе вилите під неї. Меліса запитально глянула на Лауру.
- Що сталося? Тиж явно знаєш.
Лаура підійшла до Меліси.
- Так ти маг...і ти справді не брехала...
- Ти хотіла мене убити,хех,мило....
Лаура продовжувала здивовано оглядати Мелісу.
- ти точно нічого не відчуваєш?
- Відчуваю,тепер відчуваю. Я відчуваю...що я...я капец яка голодна.
Меліса усміхнулась та потянулась.
- Мило звичайно що ти мене хотіла убити. Але як то кажуть ,від перестановки доданків сума не міняється. Нічого не змінилось. Я нічого не відчуваю.
- Ти так просто до цього всього відносишся.
- Ну в як мені до цього відноситись. Не лише ти хочеш мене убити. А це
Меліса глянула на пристрій на своїй руці.
- Я вже звикла що зі мною вічно щось дивне коїться. Не в первой це все. Так що відбувається?
Лаура зробила глибокий вдих та видих.
- схоже... схоже ти маєш способность создавати предмети.
- Добре, і  як мені тепер це зняти? Воно трохи, занадто давить на руку.
Лаура знизала плечима.
- Я не маю такої сили. Не знаю. Розберайся.
Плавно ранок перетікав у день,Лаура та Меліса просто бродили по лісі. Іноді Лаура розповідала Мелісі про базові корисні рослини та ягоди якими можна користуватися щоб вижити. Мелісу на диво це зацікавило,і вона уважно слухала. Назбиравши трохи ліщинових горіхів Мелісі захотілося чогось нормального. 
- Ей,пам'ятаєш ти казала щось про річку. Вона далеко?
Лаура помотала головою.
- Ні,ми йдемо якраз не далеко від неї.
- Де? Я її не бачу.
Лаура просто повернула трохи на право і через кілька хвилин вони уже були біля річки.
- І навіщо тобі річка?
- Хочу риби зловити.
- -_- у тебе немає ні вудочки ні сітки.
- Зате є руки
Меліса стрибнула у воду та підплила до очерету. 
- Вибач але моєму організму не достатньо цих ягід і горіхів. Особливо зараз я взагалі відчуваю неначе я не їла тиждень.
Лаура сіла на березі та зацікавлено наблюдала за Мелісою.
- Це і ясно. Коли користуєшся магією,то тратиш багато сил. 
- О,то це нормально?
- Так.

Меліса продовжувала шастатись по дні річки і іноді викидала на берег невеличку рибу. Лаура сиділа на березі та відпочивала під сонцем. Через пів години Меліса вийшла на берег та підійшла до Лаури.
-  ну хто молодець,я молодець. 
Але Лаура не відповіла. Лише зараз Меліса помітила що дівчина перед нею міцно спала.  Меліса вирішила її не будити. Вона пройшлася до машини,розвела вогонь та пожарила рибу. Половину вона з'їла в половину залишила Лаурі. Сонце клонилося вже до вечора. Меліса вже думала піти за Лаурою але раптом їй здалося що вона почула голоса.
- Хм...дивно...
Але нажаль голоса почали приближуватись. Згадавши що Лаура не особо хотіла щоб її бачили люди, Меліса швидко побігла до річки. Лаура на диво всеще спала. 
* Не ну нас тут убивати йдуть а вона дрихне. Хоча... схоже вона зморилася. Нехай відпочине. Дотогош думаю якщо я нас захищатиму то може вона нарешті перестане мене зневажати.
Меліса пройшлася попід берег і знайшла не далеко прив'язаний човен. Меліса усміхнулась та швидко збила колодку. Після чого обережно підняла Лауру на руки і сіла у човен. Вона взяла весло. Вода у річці хоч і була не особливо бурхливою але річка була досить широка. Меліса догребла до середини річки після чого їх просто почало нести за течією. Примірно через годину,коли уже коли стемніло Лаура прокинулася. Їхній човен спокійно дрейфував за течією річки.
- Проснись і пой. Доброго ранку красуня.
Раптом Лаура підвелася та почала оглядатися. Коли вона зрозуміла де вони знаходяться вона вжалася в човен і сквось зуби заговорила.
- Меліса,якого хрена?
- Ну просто там були люди,а ти казала на них не натикатись,ти щей так заснула... Я просто не хотіла тебе будити. І...
- Меліса,ти Ідіотка! Живо вези мене на берег!
Лаура спробувала видерти весло у Меліси,і поки вони боролися човен почав сильно розгойдуватись. Лаура вчепилася у весло мертвою хваткою.
- Меліса!
Меліса хотіла її відштовхнути але вони занадто сильно перехилилися на бік. Секунда і вони уже у воді. Меліса швидко почала гребти щоб виплисти на поверхню. Коли вона винирьнула то раптом зрозуміла що Лаури ніде не видно. Лише в далі вона помітила барахтаючеся тіло яке несло течією. 
- Ти що робиш ідіотка!?
Меліса нирьнула та почала плисти до Лаури. Підпливши щоб підхопити її з'явилася ще одна проблема. Лаура вчепилася за Мелісу не даючи їй нормально рухатися через що вони почали йти до дна. Меліса через силу таки змогла відштовхнути Лауру після чого нормально її схопила. Вони нарешті змогли виплисти на берег. Меліса безсило рухнула на землю поки Лаура відкашлювалась.
- Ну молодець, через тебе ми лишились без човна.
Лаура нарешті перестала кашляти та зі злостю подивилась на Мелісу.
- А навіщо було мене туди таскати за собою. Чому просто не розбудила?
- Я думала дати тобі більше часу відпочити.
- Ну клас,тоді знай,я ніхрена не відпочила! Через тебе.
Меліса опустила погляд до землі.
- І знову я не можу тобі догодити. Щоб я не зробила ти вічно всім не задоволена. Принесла ягоди,не задоволена,угнала нам машину,не задоволена,вирішила забрати нас по далі від людей,не задоволена. Та іди ти к чорту.
Лаура лягла на землю не далеко від Меліси, після довгої тиші вона знову заговорила уже спокійніше.
- Я знаю що ти не хотіла нічого поганого зараз. І я просто запанікувала. Просто, Меліса, потрібно було мене розбудити прежді чим просто брати мене у той човен.
- А що поганого,нагадаю що саме через тебе ми перекинулися,і ти щей мене мало не в топила.
- Ну не втопила ж,хоча знаєш,дуже хочеться. 
Меліса схрестила руки на грудях та відвернулась від Лаури.
- К чорту.
Лаура підсунулась до Меліси.
- Вибач.
- Ого
Очі Меліси розширились.
- Ти вибачатись вмієш.
Лаура усміхнулась.
- Я щей танцювати вмію.
- Ей,не повторюй мене. 
- чому ні,тобіж мене перекривлювати можна.
- Вредіна.
- Знаю. І Мелісо, цього разу таки дійсно вибач,ти хотіла як краще,я розумію. Але знаєш...погана ідея була брати у човен людину яка не уміє плавати.
- Ого,так ти плавати не вмієш?
Лаура кивнула.
- Дідусь колись старався навчити мене,але схоже мені не дано. 
Меліса підвелася.
- Ну....зате тепер 1/1
- Тобто?
- Ну я тебе мало не втопила один раз,а цього разу ти мене . Тому 1/1.
- Ну ладно.
На щастя ніч була тепла,але після холодної води якої Лаура нахлебталася у річці,їй було не дуже добре,вона тремтіла,а ще через кілька хвилин роздалося бурчаня живота на яке Меліса похмурніла.
- Я була зловила риби,і лишила тобі. Але... Воно все лишилося біля машини.
- Нічого,з ранку щось знайду собі.
- І чому ти тремтиш,на дворі тепло.
- Ну тобі може і тепло,а я замерзла.
Меліса оглядала себе,різниця положень була очевидна. Рубашка та шорти Меліси хоч і були мокрі але не були порваними. А платя Лаури було розірвання в гонтя. Не довго думаючи Меліса зняла свою рубашку і укрила нею Лауру.
- А де мій старий одяг? Тиж його не викинула? 
- Він у машині. 
Лаура не возражала на рахунок рубашки якою її вкрили і просто дивилася в небо.
- Ну тоді коли дійдемо до машини то перевдягнешся у моє. Ми плюс мінус одинакові тому думаю моє тобі підійде.
- Ем... дякую. З відколи ти стала такою заботливою і доброю?.
- А звідколи ти стала такою чутєвою? 
- Заткнися. То де ми заночуємо?
- Давай щоб не загубитися лишимося тут. Що скажеш?
- Скажу щоб ти хоч чимось прикрилась.
Меліса згадала що рубашка була по факту єдиним що закривало її тіло.
- Так не видєлуйся. Топік на мені є. 
Лаура не дивилася на Мелісу але всеж сказала.
- у тебе стільки шрамів.
- Знаю знаю. Тай що?
- Та нічого. А звідки вони?
Ну тут такеж питання звідки у тебе такі гострі вушка. Ти схожа на фею.
- Добре. Ти сьогодні таки трохи заслужила довіри. Але давай я поясню це пізніше. Дотогош,ти зв'язана з Блодвеном. 
- Слухай я і так помітила що я всім потрібна у основному через свій статус. Ну щож. То значить я перша так. Хех ну це забавні історії. Це
Меліса вказа на шрам на животі.
- Я упала на ніж. В прямому сенсі. О,а це
Меліса вказала на продовгуватий шрам на грудній клітці. 
- Жарили шашлик біля каньйону,я трохи випила ну і політала трохи в низ головою. Попала на гострий камінь. Ну і інші мілкі шрами у мене в основному від падінь і ударів.
Лаура ледве зтрималась щоб не засміятись.
- Це так тупо.
- А ти думала що я їх отримала героїчно? Хех. Я тобі так скажу,я по житі розпиздяй ще той.
- Мило. 
Меліса посміялася після чого її погляд упав на рану на своїй нозі. Вона знову відкрилася.
- А оцей шрам буде від тебе. І схоже не дано йому зажити. 
Лаура підсунулась,її тіло уже перестало тремтіти від холоду. А її руках лягла на рану на нозі Меліси.
- за допомогу є допомога.
Раптом навколо руки Лаури з'явилися якісь руни і через кілька секунд вона забрала руку від Меліси, але було одне но,рани там більше не було.
- Ого,ти і таке можеш!?
Лаура слабко посміхнулась і кивнула.
- Так але схоже користуватися магією коли я ще не відійшла від нашого плавання,було поганою ідеєю.
Лаура почала хитатися. Меліса миттєво підхопила її на руки.
- Значить добро. Хех. Ну держись. Я віднесу тебе. 
- Меліса Ем... Як твоє прізвище?
- Ейнсворд 
Лаура кивнула 
- І так,Меліса Ейнсворд,зараз же опусти мене на землю.
- Ну ні.
Меліса твердо стала на ноги і покрутилась на місці.
- А ви у нас як будете?
-Абель
- Ого,Лаура Абель. Гарно звучить.
- Дякую. А тепер постав мене.
- Ну ні,відпочивай,нас чекає довга дорога. Дотогош ти сказала що розповіси те чому ти у нас фея.
Лаура закотила очі.
- Я сказала що розповім пізніше,явно не зараз. Почекати можеш?
- Буду чекати стільки скільки потрібно.