Частина 30

На ранок коли почало заходити сонце Меліса та Лаура вийшли на вулицю. Трохи поніжившись на сонці Меліса позіхнула.
- Ну клас, схоже Блодвен вирішив на мене забити.
- Та воно видно. Ладно, ходімо,нам потрібно знайти в що перевдягнутися.
- Ого,ти досі хочеш йти зі мною? Забавно.
- Ну а раптом станеться диво. Але це...
Лаура показала клинок у своїй руці.
- Буде у мене.
- Ладушки
- Оладушки. Пішли давай.
По дорозі вони зупинили машину. Ну як зупинили. Меліса просто стала посеред дороги і дочекалася поки перед нею затормозять, після чого вони поїхали по дорозі уже в комфортному авто. А водій теж їхав у не менш комфортному багажнику. Не ну що,не могли ж вони його там лишити. Доїхавши до ближайшого міста Лаура та Меліса пішли у базар. Лаура обміняла свої сережки з каменями на  два досить не поганих наряди. Собі вона узяла довге кремове платя а Мелісі клетчаті шорти так рубашку. Провозились вони там години три. Після чого повернулися до машини. Але от не задача. Відчинивши багажник Меліса зрозуміла що можливо,напевне,ну точно 100% забула випустити зв'язаного водія на волю. Лаура важко видихнула та дала Мелісі підзатильник.
- Ідіотка.
Лаура розв'язала чоловіка та відійшла від нього. Чоловік через силу випав з багажного відділеня і хитаючись потопав геть.
- Ей,а де спасибі? Ми ж можемо тебе і ще покатати.
Чоловік обернувся з переляканим поглядом.
- н..н..не потрібно... Спасибі що відпустили мене...і у вас дуже гарний капелюх пані,він вам дуже підходить.
- так стоп,я не купувала ніякого капелюха. МЕЛІСА!
Меліса пулею залетіла в машину та замкнула двері.
- Та я позичила...
- Ага,да,точно,ти і позичила.
Лаура швидко відімкнула двері і спокійно заговорила.
- Звідки ти його зтащила?
- Отакого ти про мене мненія да,крадія з мене робиш. Та яб ніколи...
Лаура сіла на пасажирське сидіння і строго подивилася на Мелісу.
- Тиж могла просто попросити,і яб тобі купила.
Чоловік побачивши цю всю ситуацію швидко дав на ноги та уже злився з толпою.
- Ей,он убегаєт! Ану стій!
Але Лаура схопила Мелісу і всадила її назад на сидіння.
- Куди це ми зібрались? Останній раз запитую,звідки ти зтащила цей капелюх?
Меліса лише гордовито задерла голову та відвернулася від Лаури.
- Ну ладно Мелісо,ти сама винна.
І ось вони їдуть далі. Правда куди саме,Меліса не знає,і от чому у багажнику не придумали вікон. Ато їдеш як у труні.*Ну зате  хоч капелюх лишила.*

Через години дві поїздки в багажнику по всіх ямках та камінцях Меліса уже не відчувала нічого. Тому вмостивши голову на чомусь м'якому Меліса врешті-решт заснула. Не знаючи скільки часу пройшло,машина нарешті зупинилась. Лаура відчинила багажник та уже нічому не дивуючись розбудила Мелісу. Меліса ледве підвівшись позіхнула.
- О ми приїхали. Ура. Так. Стоп. А чому ми у лісі?
Лаура закотила очі.
- Меліса,ми угнали чуже авто і тримали водія у заложниках,ти щей зтащила чійсь капелюх. Тому ми будемо пожалуй триматися по далі від цивілізації щоб через тебе вона не вимирла. 
- Ну ладно.
Меліса вилізла з багажника і підійшла до салону машини.
- Водій з тебе доречі так собі. Ні одної ямки не пропустила. Ну ладно сідай,проїдемо далі щоб тяжче було нас знайти.
Але Лаура у машину не сіла.
- Може краще пішки?
- Ні не краще,у мене все болить,дотогош нога ще не загоїлась. Давай сідай.
Але Лаура так і не сіла. Меліса знизала плечима,але при попиткі завести машину з капоту почав йти дим. - Це ще блять що.
Меліса відчинила капот та заглянула в середину, після чого подивилась на Лауру.
-    -_- Скажи,як ти умудрилася спалити мотор? 
- Ей,я взагалі-то водити не вмію. Тому...я не знаю як так вийшло.
- 0-0... В якому сенсі ти не вмієш водити? Тобто я спокійно спала  і довірила своє життя і цілісність машини людині яка оказується не вміє водити!?
Лаура кивнула. - Ага.
- Як ти взагалі сюди доїхала?
- Ну я щось передвинула і воно поїхало.
- Ясно... Щож, значить нам потрібно знайти чим підкріпитися.
- А тобі тількиб щось пожерти.
- А ти мені в рот не заглядай. Сама небось голодна.
- Ну голодна і що.
- А те що напевне дарма ми відпустили того мужика. Зараз би не було б проблеми.
- Меліса!
- Ну що,яж пожартувала.
- Мг...
Вони ще трохи посиділи біля машини після чого Меліса підвелась на ноги.
- Ну все,з мене досить,я жрать хочу. Сиди тут,а я щось знайду.
- Може краще я? Думаю я трохи краще знаю як вижити у лісі.
- Нет,ти що думаєш, що я тут не зможу жити,та я спец по виживанню у лісі.
- Ну ну,хочу бачити.
- Ну от і,от і побачиш.
Меліса пошкандибала у чащі зарослів. Повернулася вона назад з годро піднятою головою,несучи у руках пригорщу червоних і чорних ягід.
- Ну ось,а ти в мене не вірила.
Лаура мильком кинула погляд на ягоди після чого просто гупнула головою об своє коліно.
- Ну і на що я тільки розраховувала. Тиж не збираєшся це їсти?
- А чому ні? Вони солодкі
Відповіла Меліса з повним ротом набитим темних ягід.
- Меліса,ці червоні ягоди це ягоди тису,вони отруйні,а чорні що ти уплітаєш за обидві щоки ,це темна будзина. І вони теж отруйні.
Меліса перестала усміхатися і жувати.
- В сенсі...
- В прямому, скільки ти їх уже з'їла?
- Та напевне куща два обнесла.
- Бля
Лаура підвелася на ноги.
- Пішли,я бачила не далеко річку,тобі потрібно випити води і спробувати викликати рвоту.
Меліса хоч і викинула ягоди але всеж з гордості відмовилась.
- Та нічого мені не буде,все з ними нормально. Це ти у нас просто схоже завідуєш що я таки змогла щось знайти поки ти тут прохлаждалась. Так ти будеш ягоди чи ні?
- Ні.
- Ну і ладно,мені більше буде.
Лаура закотила очі та сіла у машину закривши двері.
             Пройшло пів години 
Меліса уже хвилин десять сидить у кустіках іноді проклинаючи ягоди які їла. Лаура сидить у машині і посміхаючись дивилася на зірки. Руганя Меліси були їй зараз як бальзам на душу і вона не могла не усміхатися.
- А я говорила,но ні,наша Меліса завжди права.
- Ой тільки ти тут не починай.
- Мг,а ти давай закінчуй швидше.
- Нахер іди.
Лаура усміхнулась та заплющила очі.
- Ну щож,не знаю як у тебе а у мене день удался. 
Примірно через годину Меліса нарешті прийшла в норму та теж залізла до машини сівши на місце водія вона відкинула спинку сидіння та заклала руки за голову позіхаючи.
- Я додому хочу.
- Я теж.
Вони сиділи у тиші після чого Меліса зняла капелюха і почала його оглядати.
-  Слухай, Лаура,те що я щось украла два рази не робить мене потенційним грабіжником.
- Робить. Томущо ти могла просто попросити мене якщо уже так сильно хотіла цього капелюха. Яб не відмовила.
- Справді?
- Справді. Мелісо ти буквально змусила мене вибирати тобі новий одяг томущо цитирую "Мені і так нормально,на сонечку підсохну і буду як звезда"
- Я просто не люблю нове.
- А я не люблю брудне.
Меліса відчинила вікно та виглянула з нього.
- Якось я починаю сумніватися що Блодвен повернеться. Схоже я таки дарма його доймала. Я додому хочу,я сумую за своєю кішкою,і роботою.
- Не одній тобі погано. Мій дідусь всеще там і я навіть не знаю що з ним. Тому замовчи.
- Ей,може коли повернемось організуємо перемир'я не на довго?
Лаура задумалась і кивнула.
- Так, думаю це булаб хороша ідея.
Меліса повернула голову до Лаури.
- І чому ти була узагалі в мене вчепилась. Яж не нарком це все.
- Не важливо....ти здається вродіби підпрацьовувала типу екзорцистом,боролася з нечистю,так?
- Так. От тільки одну мені і досі не вдається побороти,вона і досі сидить біля мене та говорить.
- Ну дякую.
- Та будь ласка.
- .... І як це,ну боротися з нежитю? Може в тебе є якісь історії?
Меліса зачинила вікно та задумалась.
- Не так уж і складно якщо знаєш що робити. А взагалі думаю так,є у мене одна історія. Ще коли у мене був напарник,поїхали ми на одну справу. Там типу був розізлений дух і всяке таке. Так от,дав нам Дейв наводку куди їхати,ну ми і поїхали. Коли ми приїхали у потрібний будинок то одразу вибрали собі кімнати для сну та розділилися. Ну ось і ніч,я прокидаюся від того що відчуваю що на мене хтось дивиться,відкривати очі я не хочу. Тому топаю у пошуку дверей з закритими очима удараючись об стіну. Но нічого,двері я знайшла. Та от тільки про сходи я злегка забула. Ну і полетіла я до низу. Таки відкрила я в польоті очі і зрозуміла що афігела не тільки я,стоїть з заду мене цей полуфабрикат з камерою. Я зла,вся на нервах починаю за ним гнатися. Підвернула ногу. Ну короче, до кінця справи ми посварились. Але духа так і не зустріли. По моєму йому було тупо забавно за нами наблюдати усю ніч.
Лаура засміялась. - Ну може і так.
- А ти,є якісь цікаві історії у тебе?
Лаура перестала сміятися та задумавшись кивнула.
- Так,ще коли я була малою і не могла нормально контролювати свої сили я ненароком кілька разів знищувала наш дім,зате у нас завжди були нові ремонти.
- Хех,уявляю тебе маленькою.
- Краще не треба.
- Знаєш,а якщо так подивитись і поговорити з тобою то не така ти і сука оказується.
- Що ти там сказала?
              Пройшло дві години 
Меліса постукала у вікно машини.
- Ну погарячилась я з сукою. Знаю. Ну пускай уже назад. Тут холодно.
З машини почувся лише зморений голос.
- Можеш перестати нарешті кожних п'ять хвилин будити мене по такій єрунді. Що не ясно у словах що сьогодні ти спиш на дворі під відкритим небом?
- Та все не ясно,за що?
- за все хороше. Хоча... якщо ти попросиш пробачення то я може подумаю...
- Ну і ладно,посплю я на дворі,подумаєш,і не в таких умовах спала. 
- Ну ну. Давай давай.
Не встигла Меліса і помітити як небо затягнули хмари і по всьому роздався гучний грохот грому. Меліса затарабанила ногою у двері.
- ЛАУРА,пусти мене зараз же! Лаура!
- Та заткнися ти. Ладно,залізай.
Але замість очікувано відкритих основних дверей з заду машини відчинився багажник.
- Та ти знущаєшся.
- Ні ну якщо ти хочеш мокнути то ладно.
Меліса фиркнула але після наступного удару грому Меліса уже смирно лежала у багажному відділені.
- Ти жорстока. І не виносима.
- Я знаю.