Частина 16

Меліса знову летіла в пустоті. Летіла не довго, через кілька хвилин вона приземлилася на щось тверде. 
- Я...я жива?
?- Ну...не зовсім 
- Знову ти.
??- Агась,знову я,але зараз я не одна.
- Чому я тут?
??- Ну якщо ти хотіла померти то в тебе майже вийшло.
Перед Мелісою крім її копії предстало ще три силуети. У двох не було видно обличчя, а в однієї на обличчі була маска. Одне нечто з голубими очима присіло біля Меліси і каснулося рукою її плеча.
???- Не пощастило тобі. Нічого,зараз буде легше.
Меліса стиснула зуби, вона відчула як її кістки почали зростатися, а рани затягуватись. Нарешті нечто підвелося і відійшло від неї. Тепер Меліса змогла підвестися на ноги. Тепер інше нечто з цікавістю розглядало її.
- Якого хрена відбувається!? Чого вам блять треба!?
Перше нечто з голубими очима невдоволено промовило.
- Прийму це за дякую.
Меліса все ще оглядала осіб біля себе.
- Спасибі...лежати було не так приємно як стояти. Хоча я любитель полежати і поспати.
Внезаптно біля іншого нечто з бірюзовими очима з'явилося толі ангел толі в Меліси просто глюки. Существо мало два невеличких крила на голові, і довгі,гострі ельфійські вуха. Очі його були насичено оранжевого кольору неначе з маленькими зірками замість зрачків.
- Ем ви....ви ангел? Сер сталася помилка,я мала померти,а тут оці кажуть мені що я померла не до кінця. 
Существо здивовано витріщилося на Мелісу і повернулося до нечто з бірюзовими очима.
- Госпожа Мане,хто це?
Мане - я не знаю. Вона з'явилася тут з нізвідки.
Нечто в маскі вздохнуло.
- Цеж просто людина,чи ви людей не бачили?  Хоча ні,не те питання,реагуєте так неначе ви не були людьми. 
Нечто зняло маску.
- Ей,Мелі,Мане. Так що будемо з нею робити?
- Не треба зі мною нічого робити.
- По моєму госпожа потрібно повернути її до свого світу.
Так називаєма Мелі повернулася до существа з крилами.
- Слушна думка, Самсунг принеси книгу.
- Так Рамі,будь ласка принеси книгу.
Меліса почала сміятися.
-Так не ангел,а Самсунг! Хе хе хе! Ой я не могу.. Самсунг!
Меліса сміялася аж душилася.
Єдине нечто яке мало обличчя усміхнулось.
- Ну взагалі його звати Рамі,і так,він не ангел. Повір я теж перший раз сміялася з прізвиська. Через кілька хвилин Рамі повернувся з книгою в руках,Мане взяла книгу.
- Ну це на довго.
Мане взмахнула рукою і перед ними з'явився стіл і дві лави. Мане сіла та почала гортати книгу мимохіть вона поглядала на Мелісу,Мелі залікувала усі її рани крім ока,око так і залишалося ізуродованим,але болю не було.Мане підвелася.
- Ти рідкісний випадок, думаю що можна і чимось нагородити.
Меліса лише невдоволено пирхнула. Мане підійшла до Меліси і різким рухом вирвала її розірване око, після чого зіжала його в долоні щоб зцілити. Після чого знову з силою вдавила око в глазницю. Меліса стрепинулась,могла б вона зараз відчувати біль то зійшлаб з розуму. Але було одне но, Меліса всеодно більше не бачила на око. Все було темно. Мане відійшла і махнула рукою, перед Мелісою з'явилося маленьке дзеркальце в яке вона глянула своїм здоровим оком і зрозуміла причину сліпоти. Хоч і її око було зцілене але не до кінця.
- Я заживила твоє око,але уви шрам лишився,ти не зможеш на нього бачити по звичайному, але зможеш по іншому.
- Як по іншому?
- Сама скоро зрозумієш. А доти пропоную нам розібратися як повернути тебе додому.
- А що з моїм тілом? Просто раз я тут то де моє тіло?
- Ми не знаємо,а точніше ти побачиш сама коли прокинешся.
Мане гортала книгу після чого знову підійшла до Меліси. 
- Пора прокидатися.
Мане махнула рукою і Мелісу окутав дивний дим,з трудом вона помітила як усі навіть не звернули на це уваги,вони просто продовжили говорити як в нічому не бувало. Меліса прокинулася в своєму тілі, вона була закрита в якомусь приміщенні яке чимось нагадувало карцер. Меліса підвелася.
- Забавно...я ж була мертва... навіщо комусь замикати труп.