IV Минуле

 " Чи ти здасися пітьмі? Якщо вона шукає, та не полишає?"                                                                                     

 Добро підіймалося з сокритих глибин.                

 Там де були пролиті перші сльози, там де зникала скорбота. Земля очистилась, там, де жеврів дух чорної Унголіант... Аж допоки (добро не перемогло) дух не сховався, та не сконав у холодній ночі.           Прийшли перші душі та пробуджені сутності і сердце володаря Келегорна зраділа.                                           А міць народа зросла, як і кохання майбутнього славетного короля, й увесь народ розвеселився та почав забувати.                  

 Забував про прикрості війни.                      

 Адже усі нещастя та гріхи відступили. Зло поснуло. А вода все прибувала, і тільки вода й текла тут. Вона не зменшила свій біг, але хвилі не були багрові. Не тоді.                                    

 Та епоха набирала обертів. Були пригоди, й інше також було.                            

 І от прибули і наречені і їх обранці. Обітниці були щасливі, ласкаві, і богиня утішно дивилася на це і веселилася. Земля була сповнена життя.                      

 З часом вітер став мінливим, холоди відступали. Північ і південь сповнились надії.                                    Краща Епоха прийшла.                                      

 Втім, не для усіх життя стало легшим. Багато рас винищили, багато хто збіднів. Деяким спаплюженим та духовно знедоленим ослабілим дали прихисток.

 З плином років зрадників поменшало.        

 Зло бісів вляглося.                                        

 Але насправді дещо ще залишилося, дещо погане. Чорне, пакосне з темніючим сердцем, і воно ставало все більш розгніваним. Пекельним.                  

  ****                                                                      

 Віддалені землі вродилися знов та засмерділи. Задиміли чорним жахом.      

 Величний жах вичікував. Зло чекало, щоб хтось прийшов, щоб хтось знайшов та прийняв владу.               Нові та старі території заселялися. Найгарніші замки відроджувались, як і сили різних народів.                І  в  одну  світлу,  довгу  днину глибоко-мислячі, безсмертні побачили страхітливу знахідку.                                

 Руки, та піднесені чорні тіла. Повішені, та спустошені. Підвішених полеглих звільнили.                               Тоді наймудріші та найрозумніші щиросердно поклялися. Клятва звучала.    

 Що більше такого не станеться.