III Непроханий гість

 Амаурея притисла вінок до себе.                

 Дівчина все ще вивчала квіти. Вінок був звичайного розміру. В ньому були переважно білі трави, але й було щось таємниче та рідке. Вінок сильно пахнув лавандою, хоча в ньому були тільки сенполія, пухнастий синій полин та пахуча бегонія.                                                  

   - Я особливо не старався, але якщо тобі до душі... То пусти його...                                        

 Вона трохи відхилилась та нахохлилась, як здичавіла сова :                                            

   - Ні, ні. Я залишу.                                            

 Чорні очі Андрога мигцем сяйнули в тіні. Він виглядав вдоволеним.                        

   - Диви, я спочатку розгубилася, але потім вирішала, що може можно змінити їх структуру - вона підтягла тканину, яка була біля двох кошиків.          

   - Жовті поганки, як чарівно. Тобі є чим гордидись без усякого сумніву...                          

   - Ой, та йди ти. Все Андрог!                  

 Дуже скоро на зблідлу дівчину та високого воїна натрапили. Звісно, випадково але це все, щось нагадувало...                                              

 Наречений доньки Келеборна зітхнув.        

   - О, володарю. Ви тут, ви прийшли...              

   - Стоп.                                                          

   - А ми тут - дівчина виправдовувалась, а Андрог тим часом позіхав.                      

 "Рівновага та спокій, проста рівновага"                 

   -  Ви що не второпали? Тебе взагалі кликала моя наречена і? І що?                    

 - він ледь на них не накинувся.                                      

   - Ну що за *****...                                                        

   - В нього просто голова запаморочилась, володарю. Я б вам радила не зважати...                                      - Я б вам радив, стулити свої писки. Я б вам дійсно радив бути обачними, бо ви знаходитесь недалеко від лісу, й займаєтесь дур...                                            

   - Ми просимо пробачення - Амаурея різко підскочила, киваючи. Її різко похитнуло вправо.                       Сірі очі блимнули.                                      

   - Зрозумійте, я більше не.. - намагаючись виправдати їх обох, вона трохи забула про рівновагу. Андрог був поряд та квапно підтримав її. Дівчина вчепилася у чоловіка та вінок. Неначе щось виправить.                                    

 Жовті поганки посипалися. А погляд володаря, майбутнього володаря став іншим. Чи він задумався, чи він тривожився?                                                  

 Темні очі володаря зіщулилися від яскравого спалаху. Примружилися й зачудовано подивилися на дівчину.                      

   - У тобі є якась сила. Раніше, я цього не помічав.                                                      

 Наречений доньки Келегорна запропонував їм долучитися до усіх. Хтось приїхав.

 Зробив він це доволі мило, й спокійно. Андрог незважаючи на них, почимчикував до усіх.                             - Він ніколи не зважає на наслідки, та й на свою провину. Вибачте його - ще раз перепросила вона. Амаурея не змогла підняти сірі очі на нього.                        

   - Молода кров і нічого більше. Звісно, нічого, окрім нахабства  - більше про невігласа володар не заговорив. Невіглас, на ім'я Андрог вже зник у натовпі. Десь недалеко галдів Салгант, як і зазвичай один з перших вітав гостей. Усі теж вітали таємничого гостя.                                                    

 Гість вклонився, вітаючи знать та святих дів. Дівчина незграбно стояла за спиною майбутнього нареченого. ЇЇ майже не було видно, але дивовижне обличчя звернулося прямісінько до діви.                    Андрог стояв поміж інших людей, а Салгант маячив, і його постать все наближалася. Натовп побільшав.                  

 Як і цікавість. Один з королів кивнув. Амаурея чимдуж намагалася відшукати саму норовливу наречену.                        

 Але відшукала тіки норовливі очиська гигикаючого Салганта. Схоже, що сьогодні у блондина був файний настрій.                                                        

   - Вітання! Шановні, і величні... І Вас шаную мирні люди.  

 Деякі вітали його.                                      

   - Я Ройта! Приємно бачити, що ці пригноблені землі, відроджуються.                  

 Андрог фиркнув (знову). Незнайомець ступив уперед.                                        

 Він був усміхнений і спокійний, але якийсь сповільнений. Довгоногий, статний та з дивовижними очима, а зачіска його була гарною та вишуканою. Одяг блищав.