63. Епілог. Все колись закінчується

Отямилася я на дивані. Він сидів поруч і погладжував мене по волоссю. Я широко розплющила очі та, схопившись з дивана, спочатку доторкнулася до його плеча.

– Ти... Ти справжній? Тут у Феєрії?

Я судомно озиралася на всі боки, повертаючись поглядом до нього.

Це, безперечно, був він. Мій Михайло!

– Славо...

Він трохи посміхнувся і поклав руки на коліна, не знаючи куди їх подіти.

– Мішо ... – пролепетала я йому у відповідь і тут же накинулася на нього з обіймами, наплювавши на все, що було до. Він не противився і не став відштовхувати мене, а лише піддався, зімкнувши руки на моїй тендітній спині.

– Я дістав щоденник. – сказав він, не випускаючи мене зі своїх обіймів.

– Але як? Нічого не розумію… – схаменувшись, запитала я. – Я все перепробувала, але не знайшла його. А на аукціоні хтось перебив мою ставку.

– Це був я.

Мене осяяло. Ну звичайно ж! Хто ще міг шалено бажати безглузді записи Алістера Роулі, крім мене? Тільки Михайло!

– Прости мене за все. Я винна, піддалася страхам. А потім намагалася все виправити. Думала, що якщо дістану цей щоденник і дам його тобі, то ти зможеш переконатися, що я не брехала тобі про Феєрію, що я люблю тільки тебе.

– І ти пробач мені. Вибач, що не зрозумів твоїх страхів і не зміг їх розігнати. Мені треба було розібратись у собі теж. А потім відгукнувся один знайомий колекціонер, який допомагав мені шукати щоденник. Я, не роздумуючи, викупив його, потім цілий місяць вивчав. Я повністю присвятив себе цьому, відійшов від справ на якийсь час, майже ні з ким не спілкувався... І ось я тут.

– Мішо, я так люблю тебе і ні за що не відпущу більше. Я завтра ж полечу до тебе до Риги, чуєш? Якщо ти, звичайно, ще чекаєш на мене…

Він багатозначно глянув на мене, потім міцно обхопив долонями моє обличчя і поцілував. Іншої відповіді мені й не треба було.

***

З того часу ми з Михайлом не розлучалися. Навіть уві сні. Я переїхала до нього у Ригу майже відразу після нашого примирення, а він до мене – у Феєрії. Цього разу жодні сумніви та жодні прогнози карт не могли змусити мене боятися майбутнього. Я сміливо йшла вперед рука об руку з моїм чоловіком.

Міша непогано порозумівся з Уліссом. Алістер сподобався йому менше, але ревнощів до мене більше не викликав. Він зрозумів, що в того купа справ і без психологині з іншого світу.

Переїзд в іншу країну виявився не таким страшним. Михайло зробив усе, щоб я якнайшвидше освоїлася: познайомив мене зі своїми друзями та партнерами, з Машею. Його дочка виявилася просто чудовою, і ми дуже швидко потоваришували.

Ще через рік я стала пані Петраускас і вже непогано володіла латиською. Попри те, що половина місцевих непогано розуміли російську та трохи гірше українську, мені пристрасно хотілося заговорити й державною мовою моєї нової країни. Як виявилося, латиський акцент мені дуже йшов, до того ж страшенно збуджував мого пристрасного чоловіка.

Я, як і раніше, робила розклади на картах Таро собі на втіху, з подачі Міші відкрила власну онлайн-школу, де навчала премудростям цієї системи ворожіння всіх охочих.

Свій старий офіс я довірила Маринці, а до неї у підопічні записала Катю. Тепер у салоні магічних послуг на Центарльному, 8 заправляла королева брязкалець та езотерики – неперевершена Катерина Вуйло і цілком собі успішно! Просто Каті потрібен був поштовх, старт, який я допомогла зробити.

Про Влада я мало що чула. Він так і не повернувся до столиці, не зумівши оговтатися після своєї ганьби на телебаченні. Альбіна більше не знімала з ним сюжетів, та й взагалі не хотіла мати з ним справу, побоюючись, що я здійсню свої погрози та вчиню грандіозний скандал, який зашкодить репутації «Війни магів». Про Владислава Чорного всі забули.

Юлю я одного разу зустріла у столиці. Вона, вся в хутрі, виходила з ресторану під ручку з якимсь немолодим залицяльником. Мабуть, нікому не потрібний Влад і їй перестав бути потрібним, і вже не був її улюбленим босом.

Я дуже сумувала за Риткою. Востаннє ми бачилися з нею на їхньому весіллі з Артемом. Вона була шалено щасливою нареченою! Знову рудоволосою і кучерявою, на моє полегшення. Чесна гра зробила її обранця ще більш успішним. Змінивши енергетичний бізнес на перевезення, Артем зумів збудувати цілу мережу логістичних компаній. І звісно ж, був порядним платником податків!

Моє життя в Ризі наповнилося новими смислами. Але найголовнішими були не зміни зовні, а ті, що відбувалися всередині мене.

Крихітне життя, що зароджувалося під серцем – дивовижний плід любові, який зростав у мені з кожним днем, чекаючи тієї самої заповітної, першої зустрічі з рідною людиною. Я як ніколи відчувала себе наповненою та квітучою.

Міша ніжно дивився на мене в кабінеті УЗД і міцно стискав мою руку, злегка хвилюючись, поки лікар водив по моєму животі сканером і озвучував медсестрі необхідні медичні параметри.

– Ми закінчили, можете вставати й одягатися, – посміхаючись, сказав лікар і поспішив заспокоїти мене та Мішу. – Усі показники в нормі. Дитина розвивається згідно з термінами. Чекаємо на вас через три місяці. Стать дитини поки що не зрозуміла.

– Дякую, лікарю, – радісно випалив Михайло і потиснув доктору руку.

Ми задоволені вийшли в коридор, і Міша насамперед припав до мого ще зовсім плаского живота, присівши навпочепки. Він ласкаво просюсюкав своєю «папською» мовою: «рости, дитинко» та поцілував. Я зворушливо подивилась на нього, навіть не намагаючись чинити опір цим безглуздим, але таким няшним маніпуляціям.

– Як ти гадаєш, хто буде? Дівчинка чи хлопчик? – запитав він, цілуючи мою руку, та підвівся.

– Дівчинка, – без сумніву відповіла я і взяла його за руку.

Моє жіноче щастя завжди було всередині. Просто треба було його розгледіти, відчути, виростити: дати насінню стати паростком. Мій паросток зараз розквітав, а разом із ним квітла і я...