60. Ніщо так не вбиває любов, як ревнощі та брехня

Закінчивши прийом людей, я вирушила до Великого Майстра. Щодо Міші. Точніше, щодо його бажання побувати у Феєрії та захистити від придуманих ним небезпек, що загрожують мені у Феєрії.

– Алістере, ти казав, що десь залишилися щоденники з докладними інструкціями, як потрапити до Феєрії.

– Так, а навіщо вони тобі?

Одна моя близька людина хоче побувати тут.

Твій чоловік? – одразу здогадався він і хитро посміхнувся.

Так, – зніяковіло кивнула я. Мені було соромно визнавати, що мій коханий не довіряє мені та хоче переконатися, що я йому не брешу, хоча своєю недовірою сам і штовхає мене на брехню.

– Боюся, я не можу тобі допомогти. Я не знаю, де вони зараз. Після закриття Ордену записи та артефакти, створені мною за життя, розійшлися світом. У Феєрію приходили мандрівники з різних частин світу, отже і щоденники можуть бути будь-де. Копії, перекладені манускрипти.

Навчи мене! Ти ж розповів про ритуал, і все вийшло. Розкажи, як потрапити до Феєрії. 

– Яро, ти навіть не розумієш, про що говориш! Усвідомлені сни – самі собою річ не проста і доступна не кожному. Ти переносишся сюди без їхньої допомоги, тому тобі важко зрозуміти. А щоб опинитися у певній реальності, потрібно знати її точні координати, якщо можна так сказати. Градусом ліворуч – і ти опинишся зовсім в іншому світі. Я створював свої щоденники все життя, ретельно і докладно описуючи цей світ, щоб читач міг зануритися в нього настільки та уявити настільки, що його сила наміру просто не зможе перемістити його в інше місце у Всесвіті. Мої щоденники – це не шкільний зошит з описаним маршрутом: поверніть праворуч, а тепер ідіть прямо… Це багатотомний фоліант, списаний від палітурки до палітурки, який потрібно вивчити! У подорожах по варіантах реальності все набагато складніше, дівчинко.

– Невже немає іншого шляху? Де мені шукати ці щоденники?

 Атаме ти ж знайшла ...

Так, бо знала, де приблизно шукати. І дар бачення карт допоміг.

А тепер його в тебе немає... – зловтішно посміхнувся він, піднявши одну брову.

Немає, – пониклим голосом підтвердила я. 

«Він досі злиться на мене за ту спробу уникнути роботи ворожкою у його світі…»

 То, може, й не треба твоєму чоловікові у Феєрію? Хто хоче, той знайде. Може він і не хоче потрапити сюди насправді?

Ні, він не заспокоїться.

І Мишко справді не заспокоювався. Хоча більше й не висловлював мені нічого вранці. Але я була впевнена, що він не залишає спроб потрапити до Феєрії. Я розповіла йому про щоденники, що дуже його зацікавило. Він старанно займався пошуками, що мене шалено дратувало. Замість того, щоб весь свій вільний час присвячувати мені, він пропадав в інтернеті, вивчав трактати по усвідомлених снах, читав про життя Алістера Роулі, про його магічні ритуали та таємний орден. Саме від Міші я дізналася багато невтішних подробиць про розгульне життя великого містика на прізвисько «Звір 666». Так юного Алістера називала рідна мати, затята католичка, за небажання відвідувати церкву та шанувати канони.

 Дуже зручна версія! Тобі не здається?

 Ти про що?

 Щоденники Роулі втрачені, а інакше в цей світ не потрапиш... Алістер явно не хоче пускати у Феєрію всіх, як і у свій орден за життя. – міркував він, доїдаючи біфштекс.

Ми вечеряли на балконі, насолоджуючись останніми теплими днями вересня.

 Міш, ну що ти залагодив! Яка різниця, яким був Алістер за життя? Нині він зовсім не такий. Він мудро править країною, хоча міг би вічно попивати вино десь у своєму замку і не турбуватися про долю людей. Адже він і мене заманив у Феєрію тільки заради людей, яким потрібна ворожка. Я взагалі не розумію, навіщо ти так рвешся до Феєрії? Я і з дому не виходжу там!

Я просто хочу бути з тобою... Це частина твого життя. А мене у ній немає. Може, якби ти перебралася до мене в Ригу, і нам не доводилося розлучатися з тобою хоча б у цьому світі... А так я думаю весь час, що ти навіть уві сні не зі мною, і це зводить мене з розуму.

Мішо, ми ж це вже обговорювали... Я поки що не готова. Ти теж не можеш усе покинути й переїхати до мене, так?

– Боюся, що мій бізнес цього не переживе. Але що тебе тут тримає? Ти легко знайдеш клієнтів у Ризі! Ось побачиш. Консультувати можна і віддалено, і…

Послухай, годі на мене тиснути! – перебила його я. – Я ж сказала, що поки що не готова.

 Ясь, ти чого? Адже ми просто розмовляємо. Я не хочу тиснути на тебе ... Просто хочу, щоб ти завжди була зі мною і роблю для цього все можливе ... Мої партнери вже і так мене ненавидять за це ... Дочка жартує, що через мої часті польоти, у мене може статися рак мозку від радіації... Але я все одно лечу до тебе...

Так, я знаю, Мишко! Але я не можу зараз переїхати! Тут мої друзі, робота, тут все моє життя.

А я тобі тоді хто чи що для тебе? – впалим голосом запитав він.

Міш, я люблю тебе, ти ж знаєш… Навіщо це все…

Я теж тебе дуже люблю ... Знаєш, мені недавно знову вдалося побувати у свідомому сні, і я побачив там свій будинок у Ризі. Я підійшов ближче, зазирнув у вікно і побачив там нас із тобою. Ми пили каву і про щось голосно сміялися. Мені так хочеться, щоб це було правдою.

О Боже! Знову... Ці свідомі сни мене дістали! І твої закиди теж.

Закиди? – відклавши вилку убік, він насупив брови.

– Так! Ти весь час наполягаєш на моєму терміновому переїзді, не можеш заспокоїтися на рахунок Феєрії. Я щовечора відчуваю твою напругу, засинаючи. Ти ніби спиш і бачиш, як я уві сні тобі зраджую!

Ні, що ти! Це не так… У мене й на думці не було… Я просто… Просто хочу бути ближче до тебе. Мабуть, даремно я…

Мишко встав з-за плетеного столика і підійшов до бортика балкона, глянувши вдалину на місто.

Більше ми не розмовляли. Я мовчки доїла вечерю і пішла спати. Я відчувала себе винною, але продовжувати з'ясування стосунків зовсім не хотілося. У напівдрімоті я відчула, як він обійняв мене і притиснув до себе. Мабуть, думав, що я вже сплю. А може, знову думав лише про те, що ж я роблю зараз у Феєрії без нього. Я не подала вигляду, що ще не спала. Лише трохи сильніше притулилася до нього спиною.