59. Кохання та сумнів ніколи не уживуться один з одним

Імідж та репутація – цікава штука. Спершу ми працюємо на репутацію, а потім вона працює на нас. Втративши справжній дар читання карт, я дуже переживала, що мої клієнти відразу ж відвернуться від мене. Адже я більше не зможу бачити в трьох картах цілу історію, не зможу відповідати на будь-які, навіть безглузді, питання, не буду настільки точна, можу навіть припуститися помилки в трактуванні. Чи пробачать мені цю помилку клієнти, розпещені моїм даром бачити майбутнє точно? Чи не назвуть шарлатанкою?

Я не могла пояснити Марині всього, боялася, що вона розчарується в мені, почувши негативний відгук чи ще щось.

Але всі мої сумніви виявилися марними. Так, я тепер не бачила все з такою ювелірною точністю, але мій багаторічний досвід читання Таро нікуди не подівся. Я, як і раніше, залишалася собою – тією самою Ярою, справляючись успішно з консультуванням одразу у двох світах. 

Тепер я зрозуміла, як Влад, не володіючи в реалі будь-якими видатними здібностями, так успішно примудрявся проводити свої ритуали, продавати амулети та приймати людей з різними проблемами, які здебільшого залишалися задоволені його роботою. Він напрацював імідж, репутацію сильного мага. Йому вірили, до нього йшли. Саме тому він так дорожив своєю «легендою» з Духами пустелі, так трепетно ​​ставився до публічних виступів і мріяв знову потрапити на «Війну магів». Пересічний екстрасенс (якщо взагалі екстрасенс) виявився чудовим імідж-мейкером, класним піарником власної персони.

Я не збиралася йти його шляхом, не рвалася до слави, не намагалася підтримувати свою зіркову репутацію. Я просто отримувала насолоду від того, що роблю: допомагаю людям розібратися, побачити проблему під іншим кутом, знайти рішення і навіть не одне.

Міша допоміг мені орендувати квартиру в центрі, де я тепер і жила, чекаючи кожної нашої зустрічі.

Він приїжджав до мене все частіше, майже кожні вихідні, іноді затримуючись ще на пару робочих днів, і можна було вже сказати, що тепер у Ризі він не живе постійно, а швидше буває з рідкісними робочими візитами. Екстрасенсорикою він не займався і, попри шквал листів від телеглядачів та шанувальників, не планував відкривати власний салон магічних послуг. Він йшов на «Війну магів», бажаючи здійснити мрію дочки та знайти себе. І в результаті знайшов навіть більше – мене! І йому цього цілком вистачило.

Мої нічні візити до Феєрії перестали мене напружувати. Але Михайло, як і раніше, тривожився і не міг змиритися з моїми блуканнями уві сні. Єдине, що його цікавило в магії тепер, – це усвідомлені сни. Він з головою пішов у тему, намагаючись теж потрапити до Феєрії, але поки що всі його спроби були безуспішними.

Тебе точно там ніхто не кривдить? – вкотре поцікавився він перш за все, як тільки ми прокинулися.

Ні, Мішо! Мене там шанують і поважають! Адже це просто робота. Я ніби здаю себе в оренду на час сну і все ... – Цілуючи його в щоку, запевняла я. Мене розчулювало його занепокоєння і турбота.

Ти так кажеш, ніби ти офіс якийсь...

А мені ця метафора видалася дуже вдалою. Улісс мені допоміг по-іншому на все це подивитись.

Ох вже ці мені Аліси-Уліси всякі... – ревниво буркнув він. – По суті змусили тебе працювати у своєму світі й задоволені тепер ... Я хвилююся за тебе. Чи мало, що там може статися з тобою?

Не хвилюйся, їм можна довіряти. Вони друзі. Ти ж не ревнуєш мене? – хихикнула я і грайливо вкусила його за плече. Мишко навіть не помітив моїх загравань, продовжуючи щось бурчати собі під ніс.

 Друзі не стали б затягувати тебе в паралельну реальність проти волі. Адже ти там зовсім беззахисна!

Мішо, ну все не так страшно... Я вже звикла. Мені навіть подобається. Ці бідні люди такі безвільні... Повір, мені там нічого не загрожує. До того ж не така вже я й беззахисна там. Я можу силою майстерності творити такі-і-і-і штуки!

– Так, це дуже цікава річ. Ці усвідомлені сни та сила наміру. Я багато читав на цю тему, якось раз навіть усвідомив себе уві сні, але мене викинуло. Пробуватиму ще, поки не потраплю у твою цю Феєрію... Я маю бути поруч, маю захистити тебе... Катя ж якось потрапляла туди... Значить, і я зможу.

Катю у Феєрію затягувала Інесса. Через якийсь портал уві сні. Вона невиразно пам'ятає подробиці, пам'ятає, що пірнала кудись… Мішо… Ну, перестань… Я ж тут, з тобою. Феєрія – це лише сон для мене.

 Угу. Тільки ти в моїх снах буваєш, а я у твоїх – не можу, – з досадою сказав він і пішов вмиватися.

З одного боку, я розуміла занепокоєння Миші. Твоя жінка живе ночами в якомусь іншому світі. Звучить абсурдно, але це є факт. Я і сама спочатку боялася такого результату, сама ж плакалася йому, говорила, що хочу якось оминути вимогу Алістера зробити мене ворожкою. Але що як це не просто тривога за мене? 
Що як це банальні ревнощі? Мені раптом стало прикро. Він мені не довіряє? Невже він думає, що я захочу зрадити його там? Навіщо мені це все, якщо я щаслива з ним? Я сподівалася, що з часом він звикне і заспокоїться, і вирішила трохи менше розповідати йому про Феєрію, уникати цих питань і не акцентувати на моїх снах зовсім.