55. Що таке магія, якщо не кохання?

Рівно о восьмій вечора я була у Міші. Ми ретельно готувалися до ритуалу Алістера, який, швидше, нагадував романтичну вечерю, ніж магічне дійство. Михайло все ще був налаштований скептично (це було помітно за його виразом обличчя), але не висловлював ніякого невдоволення.

Нам потрібно було накрити стіл тринадцятьма стравами з інгредієнтів, вирощених на землі. Ми замовили закуски з органічного ресторану. В основному це були фруктові та овочеві нарізки, десерти та суфле. Потім треба було розставити по колу на підлозі дванадцять свічок, а на столі встановити тринадцяту. Запалити пахощі, загасити все штучне світло. Із заходом сонця можна було приступати до ритуалу. Він повинен був проводитися в повній тиші, тому на дверях номера висіла табличка «Не турбувати», всі телефони та електроприлади були вимкнені, а ми з Мишком мовчки чекали заходу сонця, дивлячись один на одного в номері готелю, що поступово наповнювався темрявою.

Я нервово косилася на Мішин механічний годинник. До заходу сонця залишалася хвилина… пів хвилини… десять секунд…

Час минув. Треба починати.

Михайло підвівся з дивана, запалив свічки, не кажучи жодного слова, що вимагалося умовами ритуалу. Потім узяв мене за руку і посадив за стіл зі стравами. Світло від свічок набирало сили й ставало яскравішим у міру того, як згасав день за вікном. Нам потрібно було скуштувати всі страви одночасно. Ми, переглядаючись, синхронно брали по шматочку з кожної тарілки й мовчки з'їдали, дивлячись один на одного. Я бачила, що Мишко ледве стримує посмішку. Все це справді було дивно і трохи кумедно.

Скуштувавши всі тринадцять страв, ми встали з-за столу. Мишко поставив мене в коло зі свічок. Спочатку він напоїв мене червоним вином з келиха з атаме всередині. Це було дуже незручно. Михайло, як міг, притримував кинджал рукою, і напував мене. Після цього мала розпочатися найнезручніша частина ритуалу. Я морально була готова до неї, але все ж таки дуже нервувала.

Міша теж занервував. Це було видно з його метушливих рухів. Він знав, що зараз буде, і глибоко дихав, намагаючись упоратися з підступним хвилюванням. Не заходячи в коло зі свічок, він повинен був за допомогою атаме розрізати на мені одяг, щоб повністю оголити моє тіло. Я була одягнена в легку літню сукню з тонкими лямками, які Михайло легко розірвав би навіть голими руками, не кажучи вже про ножа. Під сукнею не було нічого… Хай вибачить мені його дівчина, але це все необхідно за умовами ритуалу.

Ох, бідолашний Михайло… Він, важко зітхаючи, з хвилину збирався з духом, щоб підійти до мене зі спини. Заплющити очі він не міг – таки ніж був дуже гострий.

Я чула, як б'ється моє та його серце, як він нервово дихає, і втягувала носом приємний тонкий аромат його парфуму. Мені залишалося тільки довіритись цьому чоловікові. Нарешті я відчула легке торкання холодного леза до плеча, потім відчула шкірою його гарячу долоню. Жар його м'якої руки й холод ножа змішалися у мені в цілий коктейль відчуттів, поки він перерізав лямки сукні. Все тіло збуджено вирувало в очікуванні того самого моменту, коли одяг впаде з мого тіла. І це сталося за секунду. Сукня зіслизнула з ніжної шкіри, як крапля роси з пелюстки, і виявилася біля моїх ніг. Міша стояв у мене за спиною і завмер на мить.

Я була рада, що до того випила келих вина. Воно, змішавшись з адреналіном, що викинувся в кров, якраз ударило в голову і мене хитнуло вбік. Міша акуратно притримав мене за плече і допоміг повернутись точно в центр кола. Я мовчки кивнула і кинула на нього вдячний погляд з-за плеча, давши зрозуміти, що все гаразд. Він зрозумів мій жест і кивнув у відповідь, дивлячись мені в очі. Зніяковіння одразу кудись зникло. Зрештою Михайло – зрілий чоловік і стане втрачати голову, побачивши оголену жінку. Він справді холоднокровно продовжив ритуал, водячи атаме в повітрі навколо мене. Він повторював ножем вигини мого тіла, обходячи по колу. Він намагався не дивитися, спритно відводячи погляд, але в якийсь момент мені навіть хотілося цього. Сама моя нагота у присутності гарного і повністю одягненого чоловіка з ножем у руках розбурхувала кров. Ніколи раніше такого зі мною не траплялося. Дрібне тремтіння хвилями пробігало по тілу, груди налилися та здіймалися від прискореного дихання, губи тремтіли від хвилювання. Я вся тремтіла, як осиновий лист. Але Міша не подавав знаку, намагаючись якнайшвидше закінчити ритуал.

Наприкінці він почав гасити за допомогою леза ножа всі свічки по колу. З кожною згаслою свічкою, я відчувала, як мене обдає то жаром, то потоком холоду. То мені здавалося, що з мене ллється стовпом холодна вода, то знову обдавало жарким подихом вітру. Я ледве дихала, голова паморочилася. Крапелька поту скотилася по лобі. Ноги затрусилися, наринула слабкість, наче я беззупинно бігла години дві. Михайло загасив останню свічку, поклав атаме біля моїх ніг, і ми поринули майже у повну темряву. Кімнату освітлювала лише одна свічка на столі зі стравами.

Я з полегшенням видихнула та зрозуміла, що зовсім знесилена. Тіло стало млявим і сповненим приємної знемоги, ніби я гарненько пропарилася в сауні. Мишко швидко накинув на мене халат, що чекав господиню на дивані.

– Ти як? – вкрадливо мовив він і ввімкнув лампу. Його голос розрубав тишу. Зайнялося світло, і навіть час, здається, побіг швидше. Мене ніби висмикнуло в іншу реальність. Я, хитаючись, дивилася на нього і була не в змозі нічого сказати. Погляд упав на підлогу, свічки заблищали перед очима, все закружляло.

Мишко вчасно підбіг і підхопив мене на руки. Кімната перекинулася і все потемніло.