53. Голка у стозі сіна

Катя примчала до мене в салон того ж дня, як я подзвонила. Через черговий спонтанний переїзд, які вже стали входити до звички, мені довелося скасувати прийом клієнтів на декілька днів. Я навіть не розпаковувала сумки. Ними був завалений весь мій кабінет та частково хол. Хоч Льоша і не квапив мене з переїздом, я все ж таки хотіла покинути його квартиру якнайшвидше. Мені важко було й гірко перебувати там. Ми з ним не бачилися після розлучення і не розмовляли. Сподіваюся, з Настею він буде щасливим. Ночувати я збиралася у Рити, яка обіцяла присвятити ці вечори тільки любій подрузі та на якийсь час перестати «мститися» черговому красеню, що потрапив у її капкан.

– Знаєш, мені здається, я вже була тут, – задумливо пробурмотіла Катя, оглядаючи мій кабінет. – Дежавю.

Катя дістала з сумки чотки з різноколірних камінців і перебирала їх у руках, уважно оглядаючись на всі боки. Свою величезну сумку вона поставила на стіл. Я не стрималася й одним оком зазирнула всередину. У потертому шкіряному саквояжі, здавалося, було все. Але зовсім не те, що я очікувала там побачити. Крім типових жіночих речей типу косметички й флакона парфумів у Каті там зберігалася купа всяких езотеричних штучок, зрозумілих тільки їй: дзеркала, різноколірні скельця, колода гральних карт, хусточки, аромаолії та свічки, старий блокнот для записів і навіть дзвіночок. Не знаю, навіщо вона носила з собою всю цю дрібноту, але, за її словами, все це не просто предмети, а «луна енергії», яка дозволяє їй глибше дивитися на звичні речі та розуміти їхню природу.

Ти справді тут була, – заварюючи каву, співчутливим тоном сказала я.

Катя здивовано глянула на мене.

Зараз на нас чекала довга і складна розмова, і я не заздрила бідній Каті. Навряд чи хтось зрадів би, дізнавшись, що його тіло було вкрадено чужинцем на якийсь час і невідомо для яких цілей…

Щось не пригадаю, щоби колись зверталася до тебе чи тим більше до Влада цього за допомогою…

Пам'ятаєш, ти розповідала мені про дивовижну країну, де ти іноді буваєш уві сні?

Так, звичайно. Ти так і не сказала, звідки про неї дізналася.

Я теж там буваю, Катю, але зараз не про це. Ти маєш бути знайома з однією жінкою, на ім'я Інесса. Може, вона іншим ім'ям назвалася... Брюнетка така... Вся в шкіряному...

Несс? Ти її знаєш? Це про неї ти застерігала мене?

Так. Вона дуже небезпечна та хитра. Вона заманювала тебе до Феєрії, щоб скористатися твоїм тілом і робити свої справи в цьому світі. Так вона якось прийшла і до мене, розумієш? У твоєму тілі, Катя! Я одразу впізнала тебе, коли побачила на "Війні магів".

Що за нісенітницю ти несеш, Славо… Це занадто навіть для мене, – хихикнула Катя, не відриваючи від мене погляду.

Тоді звідки ще я можу знати про неї та про Феєрію?

– Карти? – припустила вона і спантеличено знизала плечима, уп'явшись на мене в повному здивуванні.

Інесса повинна була якось заманити тебе до блокатора свідомості, який не давав тобі прокинутися і тримав твоє тіло в коматозному стані. Наскільки я знаю, такий є у в'язниці та був у Лео, поки він сам не опинився у в'язниці... Так вона зуміла проникнути у твоє тіло, зайняти його замість тебе на якийсь час.

Катя слухала все, що я говорю, і ще більше впала в ступор, а потім раптом почала розуміти.

Леонард? Так, я його знаю. Він показував мені країну, ми подорожували з ним на машині, такій гарній, у стилі ретро… Ми все їхали, їхали… Він весь час відмовляв мене виходити, посилаючись на невідомі небезпеки… Господи… Це що ж виходить? Мене використали? Який жах… А що вона робила з моїм тілом? Боже…

Катя починала потихеньку усвідомлювати ситуацію, обмацуючи себе, наче перевіряла, чи всі частини тіла на місці. До неї стало доходити, що я говорю правду. Бідолашна так розпереживалася, що навіть випила серцеві краплі, які дістала з сумки, а потім ще одну дозу накапала собі в каву.

Я спробувала її заспокоїти трохи, сказавши, що Інесса, судячи з усього, блукала в її тілі недовго і використала його не для розваг, а щоб знайти мене та потрібні їй артефакти. Блокатор свідомості міг бути захований у машині Лео, тому що, як мені вдалося дізнатися, це масивна штука, яку навряд чи можна вмістити в браслет.

 Катю, ти не хвилюйся так... Вона більше не зможе обдурити тебе, адже тепер ти знаєш правду. До того ж Інесса сама тепер втікачка і в Феєрію потикатися не стане.

Теж мені втіха! Божечки ... Вона ж могла все що завгодно робити в моєму тілі! А якби вона не захотіла повертатися і зайняла моє місце?! Жах…

Але все ж обійшлося ... Тепер ти все знаєш ... – Втішала її я, погладжуючи по плечу. – До речі, не одна ти постраждала через цю паршивку. Вона і мені примудрилася насолити.

Що, правда? Як?

Вона так запудрила мізки феєрійській ворожці, що та прокляла мене її кинджалом. Виявилося, що це ритуальний атаме Алсітера Роулі, відомого містика 19 століття. Інесса десь роздобула його артефакти, щоб втілити їх у Феєрії.

Моя голова, здається, зараз лусне від великої кількості негативної інформації. Мені потрібно терміново почистити ауру.

Катя дістала з сумочки дзеркальце і почала оглядати в нього себе, водячи ним по всьому тілу, як сканером. Вона то нахилялася, то озиралася назад, ніби ухилялася від невидимої загрози, махаючи руками й сіпаючись, наче відганяла від себе невидимих мух.

Поки вона проводила ці хитрі маніпуляції із дзеркальцем, я продовжувала.

Так от... Є ймовірність, що вона шукала артефакти, бувши у твоєму тілі. Точніше, на це моя остання надія... Ти моя остання надія, Катю.