51.1

– Прости мене. Ти правий. Я краще піду до себе, – сказала я, незручно прикриваючи виріз на грудях рукою.

Так, тобі краще піти, – кивнув він і зняв з моєї руки браслет-блокатор.

Я подумки вже уявляла своє житло, коли він раптом додав:

Якщо ти думаєш, що на тобі прокляття, то варто звернутися до Алістера. Думаю, він зможе тобі допомогти. 

Я не встигла подякувати йому за пораду, як відразу опинилась у своєму будинку.

А це ж думка – звернутися до Алістера! Ось тільки минулого разу він так безцеремонно виставив мене геть, давши зрозуміти, що краще до нього через дрібниці не з'являтися ... – міркувала я вголос, ходячи по кімнаті. – Але прокляття – це ж не дрібниця? Хоча… Він сказав того разу, що не було жодного прокляття…

Я і сама так думала спочатку, але після історії з весіллям і розриву з Льошею, я вже не була налаштована так скептично ...

Перш ніж вирушити до палацу до Алістера, я вирішила переодягнутися. Сукня з випадаючими грудьми йому, можливо, і сподобається, але навряд чи налаштує на серйозну розмову.

Переодягнувшись, я зібралася з духом і вирушила до Великого Майстра. На цей раз я постаралася переміститися не в сам палац, а біля нього. Мене зустріла озброєна до зубів охорона.

 Мені потрібно до Великого Майстра, – впевнено заявила я і попрямувала до високих сходів, але дві величезні «шафи» перегородили мені шлях.

– Не можна. Вам не призначено, – з кам'яним обличчям відповів один із них.

 Звідки вам знати, призначено мені чи ні?

 У вас немає перепустки, – гаркнув другий, суворо звівши брови.

 Я – ворожка Феєрії! І маю термінове повідомлення для Великого Майстра. Якщо ви мене не пропустите, вам же буде потім гірше, – вирішила я блефувати.

Ворожка Феєрії мертва. Іншої ворожки у Феєрії немає тепер, – пробурчала «шафа».

Так, нікому тепер допомагати простому люду, – додав другий з ноткою смутку в голосі.

От леді Ніневія допомагала... Шкода її. Я бував у неї. Вона передбачила мені одруження з моєю Еліон та роботу при палаці.

Стражники зовсім забули про мою присутність і почали розмовляти між собою, а мені раптом стало ніяково. А й справді я не прийняла жодної людини за весь час, що я тут. Користуюсь даром сама, але не застосовую його за призначенням. Адже для місцевих жителів Ніневія і справді була рятівницею, якщо не месією. Я ж увесь цей час була зайнята виключно розв'язанням своїх проблем. З іншого боку, я ж і не просила про цей дар. Я взагалі могла б ніколи не повертатися сюди…

Поки я мучилася роздумами, до входу вийшла Феліція і веліла пропустити мене всередину, давши розпорядження охороні.

Я радісно помчала за нею розкішними коридорами й опинилася в покоях Алістера.

Темна розкішно прибрана кімната зустріла мене всією своєю пишнотою і похмурістю, як і сам господар.

 Що ти хотіла, Яро? – спитав він, сідаючи за свій робочий стіл, і жестом руки запросив сісти в крісло. Я присіла і відразу перейшла до справи, знаючи вже, як він не любить довгих прелюдій.

Алістере, мені здається, що Ніневія мене прокляла. Ті її слова справджуються, і мені… страшно.

Я ж казав тобі вже, вона не володіла силою майстерності. Що б вона не сказала, це були лише слова. А ось те, як ти їх сприймаєш – інша річ. Прокляття, як і благословення, працюють однаково. Якщо довго думати про них, вони стають реальністю.

– Я розумію, про що ти. Адже я психолог. Я задумалася про це тільки зараз, коли її слова почали збуватися. І я згадала, що вона не тільки говорила, вона ще оббризкала мене і себе якимось зіллям, перед тим, як себе зарізати.

Нісенітниця... Вона могла обдати тебе чим завгодно, хоч супом. Це нічого не змінює, – скептично вторив Аліс.

– …А ще вона додала перед смертю, що кров'ю свого живота проклинає мій…

 Досить переконувати себе в тому, чого немає… Стоп! Що ти сказала? – раптом перепитав він. – Повтори!