42. Ранок вечора мудріший

Моє життя потекло новим річищем з того часу, як я перебралася до Льоші. Він оточив мене всілякою турботою, не даючи й кроку ступити самостійно. Рита теж пропонувала мені пожити у неї, але, злякавшись активного «нічного» життя подруги, я вирішила віддати перевагу квартирі Олексія. Після розлучення зі своїм Сергієм (який, до речі, таки дивом уцілів!) Маргарита пішла в загул, вирішивши «помститися» всьому чоловічому роду. Щоправда, поняття про помсту у подруги були свої. Арсенал батогів, наручників і кляпів у неї справді був великий.

Поки я залагоджувала справи з весіллям, що не відбулося, лаялася з Владом і облаштовувалась на новому місці, я розгубила багато клієнтів. У цьому дуже постаралася Юля, ославивши мене на все місто. Вона нікому не давала мої контакти, говорила, що я більше не приймаю людей і взагалі що я шарлатанка. Зі мною залишилися лише постійні клієнти, які знали мій особистий номер. Займатися розширенням своєї аудиторії мені, в принципі, було й ніколи. На мене чекала участь у шоу «Війна магів», і найближчі два місяці обіцяли бути божевільними. Зміни лякали мене, але я не дозволяла собі розклеїтися.

В останній вечір перед початком знімань ми з Льошею сиділи у нього вдома та пили вино. Вирішено було відзначити мої проводи на війну. Так цей захід жартівливо називав Льоша. Мене й справді чекала війна – «Війна магів» та особливо запекла сутичка з Владом. Якщо раніше я не могла скласти йому конкуренцію, то тепер з моїм даром це цілком реально, адже немає питання, на яке я не могла знайти відповідь за допомогою моїх карт.

- Ярославо, випиймо за твій успіх! Ти всіх порвеш! – підняв перший келих Льоша, осяяний білосніжною усмішкою.

За час, що ми встигли провести разом, ми виявили багато спільного. Ми завжди знаходили про що поговорити. До того ж мені було ще й дуже комфортно жити в нього. Він віддав мені свою спальню з просторим ліжком, а сам перебрався до вітальні, де спав на дивані. Льоша виявився ще й досить майстерним кулінаром.

У перший свій день перебування у нього я вирішила якось віддячити хлопцю за гостинність і приготувала вечерю – мою фірмову запечену курку з овочами (мій максимум у приготуванні їжі). У відповідь на мій жест Льоша взявся готувати вечерю наступного дня, і це було… грандіозно. Його ризотто з грибами й медальйони з яловичини з першого шматочка затьмарили мою жалюгідну курку, яка ще й підгоріла. Мені було трохи соромно за себе, але довго мучитися я не стала. Олексій із задоволенням приймав мої компліменти та був готовий знову дивувати мене новими кулінарними шедеврами.

- Коли повернуся з шоу, займуся пошуками квартири, а ти відпочинеш, поки я там воюватиму, — сказала я, під'їдаючи апетитні брускети з помідорами, які теж готував Льоша.

- Та годі! Мені подобається, що ти живеш у мене… Ти зовсім не заважаєш. Так у мене хоча б виник сенс приїжджати після роботи додому.

- Я знаю, що я поганий сусід. Не прибираю, не готую… Тож можеш не обманювати.

- А я й не обманюю, Славо. Я чесно сумуватиму за тобою. Ти справді можеш жити в мене, скільки захочеш.

- А твоя дівчина як до цього поставиться, Льошу? Вона, мабуть, мене тихо ненавидить.

- Настя? Вона мила…

- Але…? - продовжила я, запитально дивлячись на нього. Мені було цікаво дізнатися про його особисте життя. Було приємно усвідомлювати, що хоч у когось воно є.