41.1

Залишок дня я провела у зборах. Двояке почуття розривало душу на частини: з одного боку мене вигнали з дому, з іншого – я сама збиралася втекти. Я збирала речі, як втікача. Відчуття покинутості, образи та повного розпачу захльостувало. Ще й кіт із задоволеним виглядом вирішив поточити пазурі об мою дорожню сумку. Я вчасно прогнала нахабну животину, помітивши товстий зад, що вже мостився всередині з задертим хвостом.

- Брись, скотиняко! Альбус Персіваль… як там далі за тебе… Вулфрік Брайан Дамблдор! - випалила я обурено і замахнулася на кота. Той глянув на мене круглими розширеними очима-місяцями й вистрибнув. - Не вистачало, щоб ти мені ще надамблдорив у сумку… Тоді в мене точно настане повний альбус вулфрік…, - розчаровано бурмотіла я собі під носа, прогнавши кота.

Іронія долі: я запам'ятала ім'я волохатого чорного чудовиська, коли настав час з ним прощатися.

Спакувавши частину речей, я зрозуміла, що за раз зможу забрати зовсім мало, а затягувати переїзд мені не хотілося. Льошо, виручай…

***

…Мій мускулистий Індіана Джонс із запасом дорожніх сумок та пухирчастого поліетилену примчав на допомогу вже за годину. Я навіть не очікувала, що він заради мене зачинить магазин. А він ще й зумів знайти двох вантажників та газельку.

- Льошо, може не варто везти всі мої речі до тебе... Мені так не зручно. Я тим більше лише на тиждень.

- Чому тільки на тиждень?

- Тому що за тиждень я йду на «Війну магів».

- Ти наважилася? Ура! - Льоша підскочив до мене й обійняв. Його підтримка та тепло одразу передалися мені.

– Твої речі не заважають. Розмістимо їх на складі. Я орендую підвальне приміщення під магазином для зберігання запасів, — додав він.

Ми провозилися зі зборами до самого вечора, але на щастя встигли піти до повернення Влада. Нас проводив тільки переляканий Персі, сидячи під тумбою в коридорі. Ера Яри та Влада закінчилася… Що ж чекає на мене попереду? Розкинути б карти, та страшно… І не хочуть вони розмовляти зі мною про моє майбутнє…