40.1

Я вирішила почати зсередини, згадавши всі свої навички облаштування будинків, які я із задоволенням отримувала у студентські роки, граючи в комп'ютерну гру "The Sims", де потрібно було облаштовувати будинки для героїв, починаючи з фундаменту і закінчуючи дизайном інтер'єру. Спочатку треба було прибрати все це нагромадження речей та меблів, але просто так розчинити все в повітрі не вдалося. До того ж я згадала слова Улісса, що з нуля будувати будинок досить важко лише силою наміру. Тоді я вирішила спростити собі завдання та видозмінювати те, що є.

Я вирішила потренуватися на дивані у вітальні, представивши замість напівкруглого одоробла щось більш сучасне в стилі лофт. Щоб видозмінити диван, знадобилося чимало часу. Він мінявся частинами й виглядав так, ніби маленька дитина намагалася зібрати пазл, з'єднуючи шматочки, що не підходять один до одного. Одна частина дивана була схожа на те, що я хотіла, а друга видозмінилася за кольором, але була з дерева. Я зрозуміла, що недостатньо добре концентрувалася. Промучившись близько години, я добилася-таки свого. Диван вийшов саме таким, як я хотіла. Натхнена першим успіхом, я взялася за вікна. Мені хотілося зробити їх великими та світлими. Я почала подумки вписувати потрібні форми у стіну.

Через хвилин десять мого посиленого бажання матеріалізувати потрібні вікна почувся страшний тріск і гуркіт. Маленькі вікна з брязкотом розтягувалися, рами тріщали, одне вікно зі дзвоном розбилося на дрібні шматочки, а стіна зі страшним гуркотом завалилася. Я із жахом пригнулась і скрикнула. Вікна, які я собі уявляла, витіснили маленькі віконця, спроєктовані Уліссом, але стіна не була під них призначена, тому майже повністю зруйнувалася.

Вся кімната наповнилася будівельним пилом. Стіни злегка потріскували, де-не-де все ще випадали бруківки й облицювання в місцях обвалення стіни. Добре, що мій будинок був обнесений високим парканом, інакше зараз вся вулиця споглядала б мій фіаско.

«Нічого, зараз усе виправимо. Просто треба починати зі стін», - подумки втішала я себе і почала в голові відбудовувати стіну з темно-коричневої цегли, відразу вписуючи в неї просторі французькі вікна. 

Потрібно було представляти все у найменших деталях. Просто подумати, як це буває уві сні, було замало. Потрібно було детально опрацювати образ в умі – буквально збудувати його. Стіна почала поступово проявлятися, коли я вже майже видихнулася. Будинок «бурчав» невдоволеним скрипом, чувся стукіт цеглин та балок. Все навколо ніби ходором ходило, але я не зупинялася. Цеглини вкладалися ряд за рядом, але раз у раз я помічала нерівності. Десь відбувалося нашарування, десь навпаки не вистачало. Стіна була то вищою, то нижчою, то товщою за потрібне. Через це вона погано зістиковувалась із сусідніми стінами. Я намагалася подумки вирівняти шви, з'єднувати нові цеглини з сусідніми балками, але вони туго піддавалися, тріщали, кришилися, і зрештою почувся жахливий гуркіт...

Все навколо затремтіло, підлога затряслася. Я не встигла схаменутися, як виявилася розпластана на підлозі під купою меблів, відчуваючи на собі страшенну вагу. До мене дійшло, що від моєї сили майстерності будинок рухнув! Впав просто на майстриню. Мене завалило, і я з жахом усвідомила, що не можу дихати. Шалена паніка і задуха змією оповили шию і мій мозок. Я не встигла навіть відчути болю, як в очах потемніло...