40. Справа Майстра боїться

Оскільки я поринула в сон тільки під ранок, у Феєрії в цей час у самому розпалі був вечір. Я опинилася посеред незнайомого будинку, навіть не відразу зрозумівши, що це і є мій новий будинок у Феєрії. Те, що я побачила навколо, здивувало мене. Я ніби опинилася в якійсь казці – у будиночку чарівних мультяшних істот. Рот мимоволі відкрився від подиву.

- І це ти називаєш просто і без викрутасів, Уліссе? - вирвалося в мене.

Я шалено покрутилася навколо своєї осі. Навколо було стільки всього, що погляд просто не знав, за що зачепитися. У кімнаті, в якій я опинилася, все було тепло-помаранчевого кольору: стіни, килими на підлозі, меблі… Великий рудий диван стояв півколом під головною стіною, щедро прикрашений строкатими подушками та хутряними накидками. На маленьких віконцях висіли теракотові фіранки. На стінах усюди були включені химерні світильники у формі раковин та якихось тарілок, а ще багато декоративних прикрас із дерева. Навпроти дивану стояв дерев'яний стіл, вирізаний зі зрубу. Від підлоги й до стелі виступами нависали дерев'яні полиці різної ширини.

Від великої кількості помаранчевого кольору і тепло-жовтого світла, що яскраво било зі світильників, мені захотілося примружитися. Я вийшла з цієї кімнати та потрапила до спальні, яка була приблизно в тому ж стилі. Пів кімнати займало величезне різьблене ліжко, вистелене хутром. Зверху з усіх боків нависали дерев'яні шафки та полички з усілякими статуетками та іграшками. На підлозі був простелений м'який килим, у якому з легкістю втопала нога майже по щиколотку. Спати можна було просто на ньому. Навіть голою. Холодно точно не буде.

Я в ще більшому жаху вискочила зі спальні та по вузькому коридорчику, в якому з усіх боків теж било яскраве світло від ламп, потрапила в кухню, вигляд якої добив мене остаточно.

Дерев'яні шафи та шафки, тумби та тумбочки витріщалися на мене з усіх боків наставленими поверх них химерними писаними тарілками, блюдами, фігурками.

На дубовому різьбленому столі стояв вазон з якимись фруктами. Скатертина, фіранки та килимки були все в тому ж жовто-помаранчевому кольорі.

Я, шокована побаченим, присіла на маленький дерев'яний стільчик.

- Ну і надивачив архітектор...

Засмучена і зла, я вийшла надвір. Зовнішній вигляд будинку справді нагадував житло казкового гномика. Обійшовши навколо цієї жахливої ​​краси, я рішуче попрямувала до палацу Алістера, вирішивши, що потрібно прояснити житлове питання відразу.

«Якщо він хоче, щоб я бувала у Феєрії частіше, цей страшний помаранчевий будинок потрібно терміново переробити», - обурювалася я про себе, з нетерпінням чекаючи телепортації в потрібне місце.

Через кілька хвилин я вже була в Алістера. Мене зустріли два не дуже приємні плечисті стражники.

- До Великого Майстра не можна! – перехопили вони мене, перегороджуючи шлях до кімнати, двері до якої вели з холу.

– Мені треба з ним поговорити. Скажіть, що Яра прийшла.

Один із «сек'юріті» пішов питати дозвіл, а другий пильно дивився на мене, навіть не моргаючи, і тримав руку біля пояса зі зброєю, ніби я якийсь небезпечний злочинець.

За хвилину до мене вийшов Алістер у чорному оксамитовому халаті. Він був не дуже веселий і навіть не привітався.

- Якщо ти не перестанеш вдиратися до мене з приводу і без, я робитиму те саме — так само приходитиму в гості до тебе, — невдоволено буркнув він, зморщивши чоло.

- Пробач. Але я не могла чекати. Я якраз щодо будинку.

- Улісс відзвітував, що все готове.

- Але ж я хотіла зовсім не такий будинок! Він збудував якийсь будиночок леприкона, а я хотіла нормальний звичайний будинок!

Аліс насупився ще більше і склав руки на грудях.

- Послухай, Яро. Я взагалі-то правитель цілої країни, у мене купа справ, якщо ти не помітила! Я радий твоєму рішенню бувати у Феєрії, але не збираюся займатися такими дурницями!

- Але...

- Ніяких "але"! Evanescet! - гаркнув він і різко змахнув рукою прямо переді мною.

Я відчула, як все навколо змістилося, і також почала зміщуватися в просторі. Усередині мене було таке відчуття, ніби я їду на супершвидкісному ліфті. Я заплющила очі. Внутрішності стиснулися в грудку, мене ніби сплющило. Але вже за мить все припинилося, і я з полегшенням видихнула. Коли я розплющила очі, то зрозуміла, що перебуваю зовсім в іншому місці.

- Він мене вигнав! - роздратовано сказала я. Мені було прикро, що Алістер так безцеремонно виставив мене геть, ще й закинув не знати куди.

Я стояла на ґанку якогось будиночка, що нагадував капелюха. Поля її були навісним козирком над першим поверхом. А другий поверх був зроблений у вигляді напівкруглого купола цього самого капелюха. Навколо все потопало в зелені. Десь недалеко дзюркотіла вода.

Я не розуміла, куди я потрапила, поки не почула, як рипнули двері. На порозі стояв у всій красі Улісс. Він був у вузьких штанах і простій сорочці з не застебнутими рукавами.

- Яро! Перепрошую за мій вигляд... Я вже готувався до сну, — заговорив він. - Ви, мабуть, прийшли подякувати за будинок... Ну що ви, міледі, не варто...

Він галантно зам'явся на місці, човгаючи ногою, і метушливо міняв положення рук.

- Взагалі-то я прийшла не дякувати. Я хотіла попросити все переробити, — випалила я, ледве стримуючи накипіле невдоволення.

- Ви теж думаєте, що світильників забагато? Так, згоден… Потрібно зменшити їхню кількість. Адже ви ж хотіли більше світла, от я і розстарався. А даремно! Тепер ви бачите, що треба було довіритися моєму архітекторському баченню та бездоганному смаку?

- Замало? Та ви знущаєтесь! - заволала я, остаточно розлютившись. – Я просила не таке! Я просила простий будинок, витриманий в одній колірній гамі, а не це… чудовисько архітектурної думки!

Улісс ображено відступив і склав руки на грудях, щоразу здуваючи кучерявий чубок, що падав на очі.

- Все в одній кольоровій гамі, багато світла, простий стиль. Натуральне дерево, простий дизайн меблів. Я зробив усе, як ви просили, міледі. Хоча ведете ви зараз себе як простолюдинка. - пирхнув він.