36.1

- Доброго дня, Славо! - променисто посміхаючись, вона сіла в крісло, вальяжно закинувши ногу на ногу, і всім виглядом показувала, наскільки рада мене бачити.

Я, натягнуто посміхнувшись, привітала її у відповідь.

- Що тебе привело до мене?

- Стара дружба, що ще? - випалила вона і втупилася на мене, продовжуючи всміхатися на весь рот і зображати щиру дружбу.

- А приховану камеру не забула ввімкнути? - В'їдливо запитала я й облокотилася ліктями об стіл.

- Славо, залишімо минуле в минулому і поговоримо про майбутнє, га? - знявши гримасу приязності, заговорила вона, нарешті, звичайним тоном.

- Про яке майбутнє? Ти ж не гадати прийшла до мене?

- А чому б і ні? Ти стала досить відомою у столиці, а моя робота – тримати руку на пульсі. У зв'язку із цим у мене є питання. А може, пропозиція.

Я запитливо дивилася на неї.

- Як щодо участі у «Війні магів»? - Діловито запитала вона і сплела пальці рук у замок, спершись ліктями об коліна.

Я здивувалася. Такого повороту я вже точно не чекала.

- Ти серйозно? І у ролі кого ти мене запрошуєш на проєкт?

- Учасниці, звісно. Таролог-ясновидиця, наречена Владислава Чорного. Хіба не інтригує? - запитала вона, смакуючи кожне слово.

- Заради чергової підстави чи щоби виставити мене ідіоткою?

- Ну, навіщо ти так, Славо! Розкинь на своїх картах, подивися… Жодної підстави.

Альбіна дивилася на мене, старанно зображаючи щирість і чесність, і мило посміхалася. А мені набридла гра в подружок, і я поспішила закінчити цю розмову.

- Альбіно, дякую за пропозицію, але я, мабуть, відмовлюся.

Я демонстративно встала з крісла і надягла піджак, збираючись йти. Альбіна зрозуміла мій жест і знехотя піднялася з крісла, теж попрямувавши до виходу.

– Ну ти подумай. Кастинг буде за тиждень. Я залишу свої контакти у твоєї секретарки. Буду чекати на дзвінок! Па-па! Була рада побачитись, подружко!

Вона знову надягла на обличчя посмішку, помахала мені пальчиками на прощання і вилетіла з мого кабінету.

Я роздратовано вмостилася назад у крісло, намагаючись скинути з себе мерзенне відчуття неприязні та огиди. Добре, що вона заявилася до мене наприкінці дня, а не на початку, бо весь день був би зіпсований.

Я вирішила дочекатись Влада, і ми разом поїхали додому. Звичайно ж, я поспішила розповісти йому новину, яка так розбурхала мене і допекла.

- Ти уявляєш, до мене сьогодні ввалилася Альбіна Суханова з БТБ.

- Альбіна? І що хотіла? Ще сюжет? – пожвавішав Влад.

- Ні. Вона запропонувала мені взяти участь у «Війні магів». Ти уявляєш? Ха-ха! - випалила я, сплеснувши руками. - Я, звісно, ​​відмовилася.

Влад різко звернув до узбіччя, смикнув кермо. Я не встигла злякатися, як він уже зупинив машину і ввімкнув аварійку.

- Ти ЩО? – заволав він, ударивши по керму.

- Я… Я відмовилася, звичайно…

- Ти з глузду з'їхала? Від такого не відмовляються! Та туди всі хочуть потрапити! Деякі готові навіть заплатити, аби засвітитися у «Війні магів» хоча б кілька епізодів! Славо, негайно дзвони їй і погоджуйся, – безапеляційно відрізав Влад.

- Знімання розпочинаються наступного тижня. У нас взагалі-то весілля, — розвела я руками, приголомшено дивлячись на нього. Влад як з ланцюга зірвався.

- Ні… Ну це щось нечуване… - бурмотів він розгублено і закочував очі.

- Ти надто бурхливо реагуєш, тобі не здається? Згадай, як ти був виснажений та пригнічений після участі? Як ти ненавидів усе і вся? Як ми разом втекли від цього… Невже ти хочеш, щоб я теж пройшла через таке? - запитала я. 

Мені раптом стало прикро та неприємно від такої його бурхливої ​​реакції. Влад мовчки слухав і масажував пальцями чоло.

- Ти права. Я не знаю, що на мене найшло… Тобі вирішувати, чи брати участь. До того ж у нас весілля. – заговорив він спокійнішим голосом. Потім завів машину, і ми вже мовчки дісталися додому.

Влад явно зажурився, і було дуже помітно, як напружено він думає про щось. Напевно, на нього накотили старі та не найприємніші спогади. "Війна магів" стала для нього серйозним випробуванням. Причому як для його здібностей, так і взагалі. Він був настільки морально виснажений тоді, настільки спустошений внутрішньо… Він дійшов майже до кінця, але не виграв цю битву. Це підкосило його. Чи мріяв він про реванш? Я не знала. Могла лише здогадуватися. Мені здавалося, що після того, що він виніс, він ні за що не хотів би повернутися і знову добровільно стрибнути в цей бурливий казан інтриг і складних випробувань.

Ми мовчки повечеряли й мовчки пішли спати. Я довго роздумувала перед сном про сьогоднішній день, про пропозицію Альбіни, про реакцію Влада. У мене не було сумніву, що я прийняла правильне рішення. Мій вибір був свідомим. Тепер потрібно було зосередитися на майбутньому весіллі. І «Війна магів» зовсім не вписувалась у плани… Я обмірковувала наше свято.

Урочистість мала бути пишною, але у вузькому колі. Тільки найближчі родичі, яких у нас із Владом не так уже й багато. До мене мав приїхати батько, кілька подруг дитинства з мого рідного міста. Рита буде моєю дружкою. Влад чекає на батьків, з якими я спілкувалася тільки по скайпу. Наче, люди добрі, прості. Буде кілька гостей – колег Влада, також екстрасенсів, та пара віп-гостей з-поміж його клієнтів, які встигли стати друзями. Юльку ми, звісно, ​​теж запросили.

Ми збиралися розписатися на природі в шатрі просто неба, влаштувавши гарну церемонію в одному з «місць сили», як говорив Влад. Це парк біля набережної. Марина – наш організатор – якимось дивом добилася дозволу на оренду великої частини території на весь день. Прохід у цю частину зони відпочинку буде закритий заради нас та наших гостей. Все буде прикрашено стрічками та вогнями, великою кількістю квітів та свічок у красивих підвісних кулях. Церемонія одруження намічена на вечір, тому атмосфера обіцяє бути неповторною. Влад домовився з одним своїм старим другом — чи шаманом, чи чаклуном – щоб той провів для нас особливу церемонію вінчання за всіма магічними канонами. Я не заперечувала. Для Влада це важливо. Чому б і ні?