35. Іноді дар стає особистим прокляттям

- Цього не може бути! У мене в роду не було магів і езотериків, — спантеличено заперечила я, схопившись за підвіконня.

- Його звали, здається, Іван. Він утікав від війни. Другої світової. Мої щоденники допомогли йому врятуватися.

- Боже мій... Адже справді бабуся розповідала про діда Івана, свого батька. Його забрали на війну молодим, вона навіть ніколи не бачила його. Бабуся Фрося була вагітна, коли він пішов. А тому він не повернувся. Пропав безвісти ... - згадувала я, приголомшено обхопивши  обличчя, що спалахнуло від нервів, долонями. - Виходить, він був мандрівником і залишився у Феєрії? Кинув усе… Сім'ю, дружину… І лишився тут…

- Під час воєн та катаклізмів у Феєрії завжди з'являється багато нових майстрів. Не знаю, де він зараз, але потомством тут він точно встиг обзавестися. Тепер ти розумієш?

- Ми з Ніневією далека рідня по лінії батька? Так виходить?

- Так. Сини Ніневії трагічно загинули, у неї не залишилося спадкоємців. Твоєї матері, мабуть, теж немає в живих. Тому дар перекочував до найближчої родички, тобто до тебе. Ти не дарма захопилася картами. Частка тебе почала тягтися до цього таїнства вже тоді, коли Ніна почала шукати наступника.

– І що тепер буде? Це назавжди? А моя дочка теж успадкує цей дар?

- Такого я не передбачав. Дар мав передаватися за родом Елени. У будь-якому разі, тебе тягтиме сюди. Дар покликаний допомагати феєрійцям.

- Але ж я не хочу втілюватися у Феєрії! Я живу там! У мене все в житті чудово ... - розпиналася я, скривившись на останній фразі, тому що знала, що ні фіга в моєму житті прекрасного зараз немає. Потім стрибнула з підвіконня і метушливо заходила по кімнаті.

- Не нервуйся так, бо прокинешся, а ми ще не договорили, — заспокоїв Аліс. - Не бійся, я не стану насильно затягувати тебе сюди. Але якщо хочеш…

- Ні! Це виключено! Я не повернусь сюди більше!

- Не зарікайся, Яро. Ти вже повернулася, — заперечив Аліс, співчутливо глянувши на мене.

Я сіла на диван і від почуття повної безвиході, закривши обличчя руками, просто сиділа мовчки.

Його важка рука лягла мені на плечі.

- Не журися, дівчинко. Це дар, а не покарання.

Я посиділа з хвилину із заплющеними очима, упершись ліктями об коліна, злегка погойдуючись з боку на бік. Не завадило б заспокоїтись. Тільки як? Виходить, у мене справді прокинувся дар. Ритка мала рацію.

- Хіба ти не відчувала непереборного бажання опинитися тут знову щоразу? Хіба це не найдивовижніший досвід у твоєму житті? – тихенько спитав Алістер, погладжуючи мене по плечу.

- Так і є, — жалібно прошепотіла я крізь щільно притиснуті до лиця долоні.

Він встав з дивана та опустився на підлогу, сівши навпочіпки прямо переді мною, і прибрав долоні з мого обличчя.

- Тож насолоджуйся своїм даром! Використовуй чудову нагоду, — втішав він мене спокійним оксамитовим голосом.

- Яку це? - піднялася я, розправивши спину, і витріщилася на Великого Майстра.

- Живи у своєму світі, а уві сні приходь сюди, коли забажаєш. Ти врятувала Феєрію від підступного плану Інесси, тому тут тобі завжди будуть раді. Приходь, коли хочеш і насолоджуйся всіма благами майстерності!

Я задумалась.

- Це що ж виходить? Я можу жити у двох світах одночасно?

- А чому ні? Якщо ти одного разу захочеш перебратися до Феєрії назавжди, я буду тільки радий. Моєму народові потрібна провидиця. Свідомість феєрійців поки що не готова до цілком усвідомленого способу життя. Пройшовши еволюцію від простих матриць, створених силою мого наміру, вони здобули свободу і незалежність лише кілька поколінь тому. Їхнє життя потекло своїм чередом, але колективний розум тут порівняний з розумом дитини — ще зовсім незрілої та нездатної до вольових рішень.

- Я думаю, я могла б іноді приходити сюди, — невпевнено відповіла я, заглядаючи в його чорні очі, що витріщалися прямо на мене. Він сидів навпочіпки поруч зі мною і випромінював спокійні хвилі теплоти та впевненості, які рівномірно накривали та заспокоювали мене. Брутальний і суворий зовні чоловік був спокійний усередині, як море у штиль. Він одним лише бажанням міг змісти все навколо, як цунамі, але він був умиротворений і дарував гармонію.

- Але де мені тут зупинятися? У будинку Ніни не хотілося б… Але мене туди викидає щоразу.

- Один момент. - сказав він і підвівся. Потім підійшов до золотого телефону в ретро-стилі, що стояв на робочому столі, і знявши хитромудрої форми вигнуту трубку, викликав когось до себе.

- Феліція, зайди до мене.
******************************
Дякую вам, мої любі, що ви зі мною та читаєте! Сподіваюсь, роман вам подобається, та кортить дізнатись, що ж там далі :) Запрошую вас на мою творчу сторінку у фейсбуці:  💕 "Романтичне фентезі. Чарівні світи Марини"💕   (https://www.facebook.com/mari.oreh/). Тут, на жаль, не можу додати активне посилання, але знайти мене можна також за тегом  @mari.oreh. Або вбити назву спільноти в пошуку.
На своїй сторінці я публікуватиму невеличкі тизери з продовженням кожного розділу ще до публікації на Букнет, ділитимуся цікавинками про свої книги та особистими думками, а ще творчими планами, яких у мене д-у-у-уже багато :) 
Тож чекаю на вас і буду рада спілкуванню! 

💕Також є профіль в інстаграм: marifanstory