33.2

– Ну? Як тобі слава? - запитала вона, хитро примружившись.

– Мені? Ніяк. Це Влад у нас зірка.

- А ось і ні. За останній тиждень мені двічі згадували твоє ім'я. Ти, кажуть, твориш чудеса.

– Що? Ти про що?

- Алла Петрівна, наш головбух, була в тебе за рекомендацією якоїсь подружки, твоєї клієнтки. Залишилась під великим враженням. А вчора у мене питали твої контакти дівчата в курилці.

- Не знаю, може, через новолуння? - відбулася жартами я. Мені самій було незрозуміле таке різке посилення моїх здібностей до передбачення. Не хотілося вірити, що це якийсь побічний ефект від зілля, випитого мною. Або відлуння здібностей, які були у мене у Феєрії. Щоб це з'ясувати, треба було туди повернутись. А я все побоювалася.

Варто було подумати про Феєрію, як перед очима вставала картинка з мертвою ворожкою, що розпласталася на паркеті, та закривавленим ножем у її руці.

- Скажи чесно, у тебе відкрився дар? - на повному серйозі, знизивши тон, запитала Рита, стиснувши губи.

- Рит, ну який дар! Ти що! – заметушилася я.

- Ну, просто спочатку це загадкове твоє зцілення… Тепер купа відгуків… Усі хочуть до тебе потрапити на прийом…

- Я не знаю що тобі сказати. Я сама до кінця ще не звикла до тієї думки, що тепер здорова.

– А що, до речі, думає Влад?

- Він... щасливий, радий за мене. А що тут думати?

- Тобто він не проти того, що ти кинеш кар'єру таролога, відмовишся від купи клієнтів і станеш мамою? - допитувалася Рита, не забуваючи поглинати попутно свій гарячий салат з качкою.

- Думаю, так… Ми до ладу не обговорювали це, але, я думаю, він і так усе розуміє.

- Угу…

- А що? Чому ти завжди бачиш у ньому погане?

- Славо... Я просто хочу, щоб ти була щаслива. Якщо ти щаслива з ним і у вас буде дитина, то я рада. Але чому б тобі не розкинути карти на нього? А?

- Я пробувала кілька разів, але в голові порожньо... Не знаю, що трапилося, але тепер карти не працюють щодо мене. Іншим – будь ласка! А варто запитати щось про себе – якась біліберда випадає…

- Ех, Славко, Славко… Дивна ти. Може, тоді мені розкинеш?

Рита швидко переключилася, і в її очах моментально спалахнув вогник азарту.

Я знехотя дістала колоду з сумочки, озираючись на всі боки. Дуже вже не хотілося повторення минулого епізоду в кафе.

- Ти досі крутиш із тим Сергієм? - поцікавилася я між справою, поки готувалася до розкладу.

- Так, і в нас все добре! - задоволено промуркотіла руда кішка Рита.

- Він розлучився з дружиною?

- Ось про це я й хочу спитати. Ця сучка вчепилася в нього руками та ногами і не дає розлучення, уявляєш?! Вимагає все майно, погань така! Вона ж половину і так просадила на шопінги, цицьки свої неосяжні і відпочинок на Мальдівах мало не щомісяця. А їй усе замало! Хоче нажитися наостанок. І Сергійко, добра душа, готовий їй все віддати, аби вона залишила нас у спокої, але я категорично проти. Хіба можна у цієї тварюки йти на поводу?

- Невже ви зі своїми зв'язками не можете вирішити питання з розлученням?

- Не все так просто, Ясю... Загалом, у нього трохи пір’ячко на писку... Він довіряв цій мерзоті і посвячував її у всі свої справи... А вона тепер цим козиряє. Загалом, тут треба все по-чесному зробити. - Ну глянь, га? Як усе складеться з розлученням?

Я мовчки приступила до розкладу, витягнувши триптих для подруги. На мене дивилися Шістка мечів, Диявол та Верховний Жрець. Мабуть, раніше, побачивши таке поєднання Арканів, я б сказала, що її коханий веде нечесну гру і до розлучення справа не дійде. Але тепер я бачила всю картину цілком. Кожна карта була для мене об'ємною та розповідала цілу історію – точніше, її частину. Я бачила причини та наслідки, ніби у мене перед очима розігрували про них маленький спектакль за участю зображених на картах символів.

- Рит, ти вибач, але я скажу, як є.

- Говори. Ти ж знаєш, я ненавиджу брехню. Невже не дасть розлучення? - поникла Ритка, вронивши спину на м'яке сидіння, і приречено закусила губу.

- Він і не збирався розлучатися… Ти для нього – Шістка мечів.

- Що-о-о? Це я шістка? – заволала Рита, витріщивши очі.

– Мені шкода, але так і є. Шістка мечів тут - приємна пригода, шури-мури далеко від дому. А потім він повертається додому до дружини. І його влаштовує роль Верховного Жреця – доброчесного батька сімейства. Він дурить тебе, Рито. Майстерно плете свою брехню, як сам Диявол.

Марго помітно засмутилася. Щоки почервоніли, а в очах блиснули чи то сльози, чи то іскри полум'я. Але треба віддати належне Маргоші. Погані вісті лише на секунду вибили її з колії, вона швидко взяла себе в руки і вміло зображала спокій. Багряний рум'янець на щоках лише надав їй свіжості та темпераментності. Вона відкинула локони за плечі і повернула на обличчя м'яку загадкову усмішку Мони Лізи.

- Отже, дурить мене ...? - тихо запитала вона, водячи гострим нігтиком по контуру губ. Вона завжди так робила коли щось планувала.

- Пробач. Але в цьому немає сумнівів, - відрізала я і співчутливо подивилася на подругу. Хоча Рита не виглядала нещасною та сумною. Швидше – роздратованою. Вона не з тих, хто довго нитиме і рефлексуватиме, ридаючи в жилетку. Марго, як справжня «залізна леді», завжди вміла відмахуватися від життєвих негараздів. Як би сильно доля не жбурляла її об скелі, вона знаходила в собі сили піднятися з колін і йти далі з гордо піднятою головою. А потім ще й виявлялося, що ті самі скелі, що її поранили, злітали на повітря, повалені помстою розгніваної Рити.

- Ясно. Дякую, Ясю. – коротко відповіла вона.

Я дбайливо погладила її по плечу, демонструючи свою участь. Рита лише мовчки доїдала свій салат.

- Що ти робитимеш далі з ним? - обережно поцікавилася я, намагаючись зрозуміти, наскільки сильно зачеплене самолюбство подруги.

- Є парочка ідей, - хитро примружившись, відповіла вона.

Після слів Рити я вже не співчувала їй. Тепер я мала вагомі підстави співчувати цьому нещасному Сергію, який посмів водити за ніс «залізну леді» Маргариту Володимирівну Звягінцеву.