25. Правда рідко буває чистою і ніколи не буває простою

Що ж я наробила? Чи правильно я вчинила? Я втрутилася в політику іншої країни, можливо, занапастивши її. Що якщо Інесса не повинна керувати Феєрією? З чого я взагалі взяла, що вона ділитиметься силою майстерності з простими людьми, як обіцяє? Та й чи це можливо взагалі? Якщо я правильно зрозуміла, то майстрами у Феєрії стають люди, які потрапили туди з інших світів – мандрівники. Як і сам творець Алістер, вони мають у тому світі небачену силу здійснювати бажане майже блискавично. Але якимось чином визнають панування Великого творця. Принаймні, до певного часу. Раптом Алістер правий? Адже Інесса - підтвердження його слів. Вона хоче не зробити простих людей чужого їй світу щасливими, а лише зробити цей світ своїм. А може, я даремно переживаю? З чого мені взагалі переживати? Я тут, вони там… незрозуміло де… Ну зміниться у них правитель і що? Головне, що я отримаю те, що давно хотіла – можливість стати матір'ю. Так, це коштує будь-яких жертв, навіть якщо йдеться про цілий світ. Я думаю, будь-яка жінка, опинившись на моєму місці, вирішила б так само. Кожна жінка, яка прагне випробувати щастя материнства, не роздумуючи зробила б те саме. А ті, що пізнали таке щастя, хіба засудять? Хіба їхні діти не варті такої жертви? І не на таке піде мати заради своєї дитини. Хоч і майбутньої дитини. Чекай мене, моя доню. Я зроблю все, щоб ми зустрілися з тобою.

Сльози котилися по щоках, гарячими доріжками стікаючи по обличчю, затікаючи у вуха, вбираючись у подушку. Я дивилася в стелю темної вітальні і ревіла, притискаючи до грудей м'який плед. Стрес, що накопичився за весь час, виходив з мене обпалюючими солоними сльозами – концентрованим болем, що трансформувався в сіль. Мені хотілося знову заснути і швидше повернутися до Феєрії, дізнатися, що було після, чи повірив мені Аліс, але я виспалася. Сон зовсім не йшов.

Виплакавшись і відчувши полегшення та ломоту в усьому тілі, ніби я не спала зовсім, а бігла марафон, я встала з дивана та розкрила штори. Надворі було ще ясно. День уже помітно додався, весна набирала обертів, все довкола оживало… Я задумалася про всесвіт. Що якщо наш світ з'явився так само, як і Феєрія одного разу? Просто він настільки стародавній, що всі вже й забули власного Творця, який жив тут колись? А може, він і досі є? Цей Великий Ляльковод. Або його нащадки - щось на зразок Масонського ордена - незримо керують людьми, приховуючи від цілого світу справжнє походження речей, приховуючи таємні знання та могутню магію, яка могла бути доступна всім, але відома лише обраним…

Від філософських думок мене відвернуло бурчання в животі. Як кажуть, філософія – філософією, а обід за розкладом. Точніше, вечеря.

Я зателефонувала Владу, щоб дізнатися, коли він звільниться, але його відповідь мене не потішила.

- Вибач, рідна ... Ти ж знаєш, який у мене зараз напружений графік. Але воно варте того! Закриємо кредит на машину достроково, ще й на розкішне весілля заробимо. Добре, мені час. Буду пізно. Повечеряю тут. Не чекай на мене, лягай…

Я прибрала телефон і засмучено зітхнула. Потрібно було якось згаяти час до ночі, і близько шостої я набрала Риту.

- Може, виберемося кудись? - з надією запитала я у подруги.

- Ой, Ясь... Вибач, не можу. Сергій запросив мене на вечерю. Він розлучається з дружиною! Ти уявляєш?

- Ти впевнена у цьому? Може просто чергова обіцянка?

- Ні, я сама бачила заяву на розлучення у нього на столі! Ще не підписану, але то дрібниці... Ми йдемо сьогодні в «Паоло». Я б тебе запросила, але якого біса? - тараторила Ритка і розреготалася мені в трубку. - Мені ж не п'ятнадцять років, щоб подружок на побачення водити. Іншим разом обговоримо, гаразд?

- Добре, звичайно. Але будь розумницею, не відключай мозок, гаразд?

- Добре, добре! Обіцяю…

- І, до речі, величезне спасибі за допомогу з сюжетом. Я навіть не очікувала, що ти так швидко притиснеш Альбіну.

- З яким сюжетом? Ах, це… Ем… Не хочеться тебе розчаровувати, але я з нею ще не зустрічалася.

– Хіба? Але хто тоді? Невже в неї совість прокинулася? - здивувалася я і тут же подумала, що совісті у неї зроду не було. Чому там прокидатися?

- Не знаю. Може, їй і самій це вигідно? Зняти ще один сюжет?

- Можливо… Це цілком можливо… Аби вона знову не підставила Влада. Але все одно дякую тобі, що хоча б погодилася допомогти. Я знаю, як ти ставишся до нього.

- Ой, не починай! Все, я втекла! Зателефонуємо.

Отже Альбіна сама захотіла зняти ще один сюжет про Влада. Звідки така зацікавленість? Хоча яка різниця? Все благополучно вийшло, Влад задоволений, у нас незабаром весілля… На мою думку, все добре.

Від нічого робити я попрямувала на кухню. З відкритого мною холодильника на мене багатозначно дивилися напівпорожні полиці. У кутку верхньої полиці сумно притискалися одна до одної пара йогуртів, нижче красувалися залишки запеченої курки і шматок пармезану, що завалявся якимось дивом, а в нижньому відділенні пропадали овочі для салату. У дверях сумувало шість яєць, і пляшка недопитого вина. Нічого з побаченого не викликало в мені бажання з'їсти це, тому я розчаровано закрила холодильник і пошкандибала вдягатися. Не люблю я стирчати годинами на кухні, виготовляючи кулінарні шедеври. Мій максимум - щось швидко запекти в духовці, зробити легкий салат або відварити пасту. Саме тому ми з Владом рідко їмо вдома. Його ця моя антигосподарність, на щастя, не лякає і він цілком задоволений нашим способом життя.

Натягнувши джинси та затишну толстовку, я вирушила в кафешку неподалік. У повітрі вирували аромати весни. Легкий вітер нашіптував на вухо про наближення довгоочікуваного тепла, граючи з розпущеним волоссям. Чисте обличчя без краплі косметики дихало весняною прохолодою. Мені було легко і приємно, тяжкість від подій сну зникла безслідно, і знову хотілося посміхатися.

У кишені протюлюлюнькав телефон. Повідомлення від Льоші.

«Ярославо, у мене нове надходження колод Таро. Ти давно не заходила. Якщо буде час, заскакуй».