23.1

Близько полудня я вже зашторювала спальню і, одягнувши улюблену шовкову піжаму і чарівний браслет Ніни, чекала, коли подіє снодійне. Закопавшись у м'який плед, я просто лежала, намагаючись викинути всі думки з голови.

Сон прийшов швидко, незважаючи на справжній вибух адреналіну у крові.

Розплющивши очі, я здригнулася. Перше, що я побачила – було обличчя Інесси, що схилилася наді мною.

- Вона прийшла, - радісно сказала дівчина і всім своїм виглядом показувала свою перевагу, наче вона перемогла, ось тільки не зрозуміло в чому. Шкіряне бюстьє вульгарно здіймало її груди, і без того занадто пишні, так що я мимоволі задивилася на її декольте і не без зусиль відвела погляд від видатних форм.

Я піднялася на ліктях, струснула головою і сіла, шукаючи очима Ніну. Стара сиділа за своїм столом, перебираючи колоду карт, наче чекала можливості знову пустити її в хід.

- Що я повинна робити? - упевнено викарбувала я без зайвих церемоній, як робот, остаточно вирішивши, що повинна спробувати.

- Отак би одразу! Отакий підхід до справи мені подобається! - закивала Інесса і, грюкнувши мене по плечу, плюхнулася поруч на диван, закинувши одну ногу на коліно іншої і широко розпластавши руки по спинці старенької тахти.

- Я скажу Алістеру, що знайшла наступницю. Ма-а-агдо! - радісно вигукнула Ніневія і голосно покликала маленьку служницю. - Він неодмінно захоче випробувати тебе, переконатися, що ти саме та, кого ми всі шукали. Але ти не хвилюйся! Я буду поруч. Тобі потрібно просто діставати карти з колоди і назвати їх, а я буду трактувати.

- Але ж ви сказали, що вам не можна його обманювати, - зовсім заплуталася я.

- Мені не можна. Тому тасуватимеш ти, моя люба. І дістанеш потрібні карти теж.

У кімнату несміливо зайшла Магда і чекала на вказівки своєї пані.

- Магдо, вирушай у палац і вели передати Великому Майстру, що нова ворожка готова з ним зустрітися, - веліла Ніна.

Дівчинка ствердно відповіла і зникла так само непомітно, як і з'явилася.

- Тобто, я можу витягнути з колоди будь-які карти, але назвати ті, що потрібно. Зрозуміла. З цим я впораюся, - надихнувшись простотою завдання, закивала я.

- Ти що зовсім дурна? На твою думку, він ідіот? Чи теж сліпий, як Ніна? – налетіла на мене Інесса, похитавши головою.

- То він що, бачить карти, як і я?

- Ну звісно, ​​бачить! І я їх бачу! Ми всі з того ж світу, звідки ця колода.

- Але як тоді я назву саме ті… - зморщивши чоло, міркувала я. – Він же дивитиметься…

- І хай собі дивиться. Головне, що він ніколи не бере їх навіть у руки, – парирувала Ніневія. - Я тасую колоду завжди сама і сама розкладаю карти на столі. Він лише слухає моє трактування, не боячись каверзи.

- Але як…? – я не встигла домовити своє питання, як мене перебила Несс.

- Не хвилюйся! Я навчу тебе. Це старий трюк, - включилася в бесіду дівчина, явно оживившись. Вона взяла до рук колоду карт, дістала з неї три карти та показала мені. Там були три тузи.

- Запам'ятала? Чи комбінація складна? - Єхидно посміхнулася вона, перебираючи карти в руках.

Я проігнорувала її підкол і мовчки кивнула. Мені зовсім не хотілося її слухати, і присутність цієї особи була вкрай неприємна, але цікавість брала гору над зневагою.

Інесса поклала тузи в самий низ колоди і почала тасувати. Після цього знову дістала три карти з колоди – ті самі три тузи. Я не встигла і рота відкрити, щоб запитати, в чому ж фокус, як вона задоволено почала пояснювати фокус.

- Потрібні нам карти лежатимуть знизу. Коли тасуватимеш, не чіпай їх, а зміщуй карти з центру на верх. Це важко помітити зі сторони. Нижні карти залишаться нетронутими, і ти їх використовуєш для розкладу. Усікла?

Я кивнула. Треба ж. Такий простий фокус. Майже дитячий.

- То до чого ви хочете його схилити? – поцікавилася я.

- Він повинен на мені одружитися, - відповіла Інесса і повела бровою вгору, усміхнувшись краєчком губ.