23. Дива там, де в них вірять

- Ярославо Володимирівно, чому ви вирішили позапланово обстежитись? Щось турбує? - запитала лікарка, гортаючи мою медкарту і переглядаючи результати останніх аналізів.

Аліна Сергіївна вела мою історію хвороби кілька років після операції, і я приходила на обстеження щорічно, але цього разу вирішила пройти його на кілька місяців раніше. І причина в мене на те була, але озвучити її лікарю я, звісно ж, не могла.

- Ні, нічого не турбує. Просто вирішила це зробити раніше, - спокійно відповіла я, а сама з нетерпінням косилася на її записи в карті. Я навіть не знаю, чого я чекала на той момент: якихось покращень, відсутності погіршень чи якогось дива. Я не думала про це, але десь у глибині душі розуміла, що зараз на підставі почутого я зроблю вибір: вважати ті сни тимчасовим загостренням фантазії та грою підсвідомості чи грандіозним містичним досвідом у моєму житті. Але найстрашніше, що я розуміла: незалежно від того, що зараз скаже мені лікар, рішення вже ухвалено. Воно визріло десь на підкірці головного мозку ще там, у будинку Ніневії, коли я побачила свою крихітку в кришталевій кулі. Я давно прийняла його, хоч і не встигла усвідомити це.

Страх виявився переможеним нерозсудливістю, а невіра в те, що відбувається, впала перед цікавістю. Я відчувала, що мене втягують у небезпечну історію, але те, що я могла отримати у підсумку, коштувало будь-якого ризику. Бажання стати матір'ю мучило мене всі ці роки незакритим гештальтом, який не вдалося закрити жодному з психотерапевтів. Навіть примарна надія на диво виявилася сильнішою за багаторічні терапії, спрямовані на прийняття і здатність жити далі.

Колесо Фортуни, як рулетка, сповільнювало зараз оберти, а мій пульс прискорювався. Ось-ось кулька, що бігає по колу, зупиниться, і я дізнаюся, що робити далі… Все своє внутрішнє занепокоєння я вміло приховувала, як досвідчений психолог, за приємною усмішкою, розслабленою позою, спокійним поглядом. Ніщо в моєму образі не видало б нервозності: ні тремтячі пальці, ні бігаючі очі, ні покусування губ. Але я нервувала. Так, що відчувала свій пульс десь у горлі. Биття серця вібрувало в кожній вені.

Вдих, п'ять ударів, видих.

- Що я вам можу сказати... Ви недаремно прийшли, - сказала Аліна Сергіївна, знімаючи окуляри.

Вдих, сім ударів, видих.

- Щось не так? - видавила я з себе оніміли від страху губами.

- Саме навпаки, - піднявши брову, посміхнулася вона. – Гормональний фон абсолютно в нормі, що нонсенс у вашому випадку. Відсутність функціонуючих яєчників виключає таке. Але помилки бути не може. У нашій лабораторії найкраще обладнання в країні. До того ж, не може аналіз помилятися по всім параметрам.

Вдих, п'ять ударів, видих… «Нонсенс чи…?»

- І що це значить?

- Поки що рано робити висновки. Я не рекомендую скасовувати препарати, які ви приймаєте. І все-таки раджу перездати аналізи за 2-3 тижні. Подивимося на картину в динаміці. Зрозумійте, це досить нетипово для пацієнтів із вашим анамнезом.

- Я розумію, звичайно, - закивала я, потонувши в адреналіні.

Аліна Сергіївна ще довго переглядала мої аналізи, разів п'ять повторила слово «нонсенс» і «нетипово» і ще кілька синонімів до них. Ось тільки я була настільки шокована самим фактом такого покращення, що майже не слухала її і просто сиділа, розплившись у дурнуватій усмішці. Невже зілля подіяло? Все, як казала Ніневія: «перше зілля очистить кров…». Воно вирівняло мій гормональний фон! Мені хотілося схопити своє пальто, терміново помчати додому і, не чекаючи ночі, лягти спати в браслеті.

Я насилу дослухала лікарку, забрала всі свої аналізи і помчала додому. На роботу я не збиралася, влаштувавши сьогодні собі вихідний. На відміну від Влада, клієнтів у мене не надто побільшало, але це мене тепер хвилювало найменше…

------------------------
Любі мої, дорогі читачі! Я вам теж щиро бажаю віри! Але не в чудо, а в перемогу. Адже вона не буде чудом, вона буде закономірним та справедливим результатом тяжкої боротьби нашого народу за майбутнє України! Тихої ночі та нездоланної віри... Усіх обіймаю.