22. Любов - дитя ілюзії і водночас мати розчарування.

Весь цей ушат новин, що обрушився на мене за цей день, затьмарив думки про загадкову Феєрію, прохання Ніни та видіння з кулі, але все-таки відчуття були настільки яскравими, що я не могла заспокоїтися. Зазвичай я швидко забуваю сни, але не ці. Я пам'ятала кожну деталь, ніби й справді була там і проживала все це. У мене навіть не було часу добре поміркувати над тим, що сталося, тому я попросила Влада допомогти мені зняти срібний браслет з руки. Мені треба було подумати. І так - я збиралася перевірити рецепт Ніни.

Я вже навіть була готова розпотрошити свою улюблену фінікову пальму, щоб видобути її корінь для зілля. Саме цим я і збиралася зайнятися наступного дня зранку. Але сьогодні було зовсім не до того.

Увечері ми з Владом відзначили шалений успіх, який прийшов звідти, звідки ніхто не чекав нічого доброго. І, звичайно ж, ми святкували наші заручини. Правду кажуть: не було б щастя, та нещастя допомогло і все, що робиться, - на краще. Цього разу нам пощастило. Влад – знову зірка національного телебачення. А я тепер... наречена!

Тільки отримавши обручку на пальчик, я зрозуміла, що справді хотіла цього. Як би я раніше не переконувала себе у зворотному, - я по-справжньому зраділа майбутньому весіллю. Так, це лише штамп у паспорті, але скільки емоцій з ним пов'язано! Напевно, в узаконенні шлюбу щось є. Ритка права. Загалом, до біса всі забобони та стереотипи з цього приводу! Я просто дозволила собі бути щасливою.

Влад, задоволений, як слон, відкорковував пляшку шампанського, і вона пінною хвилею полилася в келихи. Ми сиділи на підлозі, в нашій вітальні, затишно розташувавшись на м'якому пухнастому килимі і пили ігристе, заїдаючи його фруктами. Ми пили за нас, за кохання, і, як не дивно, за долю, яка надіслала такий шанс. Вперше в житті я не могла підібрати більш слушного слова, щоб описати те, що відбувалося зі мною в ці дні. Ми сміялися та натхненно обговорювали плани на майбутнє.

Неабияк захмелівши, ми з майбутнім чоловіком лежали на м’якому килимі в домашніх халатах і просто насолоджувалися цими рідкісними хвилинами безцільного байдикування. Я мовчки думала про своє, а він майже дрімав.

- Владе, а можна уві сні потрапити в іншу реальність? - майже пошепки запитала я, ніжно погладжуючи його по плечу.

- Можливо. А чому ж не можна? – не розплющуючи очей, відповів він. - Астральні подорожі ніхто не відміняв. Ось тільки навіщо воно потрібне? Лізти у чужий світ небезпечно.

- А що небезпечного? Адже ти переміщаєшся туди не тілом, а тільки свідомістю.

Владислав зморщив лоба і повернувся до мене обличчям, уважно подивившись мені в очі.

- Деяким істотам твоє тіло й не потрібне. Їм достатньо душі та енергії. Можна переміститися повністю, якщо потрапити туди, куди не слід. Можна не повернутись у тіло. Та мало, що може бути. Навіщо ти питаєш?

- Так… Просто цікаво.

- Ти всього лише ворожка. Не варто тобі лізти в це діло, - знову заплющивши очі, буркнув він.

- Я й не лізу. Просто сни такі яскраві сняться останнім часом, ось я й замислилась.

- Не переживай. Це лише сни. Без особливих здібностей просто так ти нікуди не перейдеш, навіть якщо захочеш. І тому потрібна реальна сила.

- Як у тебе?

- Як у мене, - усміхнувся він. – Ось тільки лізти в інші світи без діла не смію навіть я. До того ж ... Нас і тут непогано годують ... - розплившись у задоволеній усмішці, як кіт, що наївся до відвалу, промуркотів він і заліз рукою мені під халат. Мені стало лоскітно, і я відкотилася вбік. Його моя реакція тільки розпалила. Прогнавши геть напівдрімоту, він різким перекатом міцно обхопив мене, нависнувши зверху, і ніжно поцілував. Махрові халати стали нам заважати, і ми їх швидко позбулися, не відриваючись одне від одного ...