21.1

Він розкрутив мене в кріслі, пританцьовуючи навколо, а потім різко зупинив мене, схопившись за підлокітники, і бухнувся на одне коліно прямо переді мною. Я тільки й встигла, що відкрити рота від подиву.

Він вийняв з кишені піджака червону оксамитову коробочку і, розплившись у загадковій усмішці, подивився на мене своїм фірмовим затягуючим поглядом, а потім розкрив її переді мною. Я ахнула…

Усередині була обручка з величезним каменем, який виблискував на світлі майже так само яскраво, як і його шалені захоплені очі.

- Славо, виходь за мене! - випалив він, остаточно увівши мене в стан шоку.

Не знаю, скільки я приходила до тями, не в змозі вимовити хоча б щось. Я дивилася то на щасливого Влада, то на обручку, намагаючись зібрати всі думки в купу.

- Ти... Ти це серйозно зараз? - промимрила я здивовано, запинаючись.

- Ще й як серйозно! Я зрозумів це сьогодні, і в голові наче все прояснилося! Ми маємо одружитися!

- Через… Через сюжет? - продовжила заїкатися я.

– Це ж знак! Все чудово складається! Адже ти хочеш цього! Чи ні? - поморщивши брови, дивився він на мене з докором.

- Я ... Я ... хочу. Звісно хочу! Я згодна!

Тільки зараз до мене дійшло, що мій чоловік зробив мені пропозицію! Його обличчя засяяло, він тут же надів обручку мені на палець і вп'явся в мене губами. Я відповіла на поцілунок, повністю розчинившись у ньому без залишку, втративши відчуття часу та простору.

Ми цілувалися з хвилину, а може й довше, поки нас не перервала Юля.

- Тук-тук, вибачте, що перериваю… - розплившись у збентеженій усмішці, почала вона. - Владиславе, на тебе клієнтка чекає вже хвилин десять...

- Перепроси за мене, і скажи, що я буду за хвилину, - відповів він, не відриваючи від мене погляду.

Юля пішла, і він знову ніжно обійняв мене.

- Я щось не зрозумію… А що буде потім із твоєю легендою? Після весілля? Ти скажеш, що Дух пробачив тебе?

Влад задоволено усміхнувся, наче чекав на це питання.

– Я проведу новий ритуал і попрошу у Духів благословення на магічну допомогу людям. У прямому ефірі! З жертвопринесенням та ритуальним танцем опівночі. Все, як годиться. Я вмію зробити шоу, ти знаєш. Це буде показушний ритуал, ясна річ. Але ця Альбіна твоя у дикому захваті від ідеї! І Духи нібито подарують мені ще більшу силу в ім'я добра, яке я зможу створити для людей! Розумієш?

- Ммм ... Угу ... Здається, розумію, - задумливо пробурчала я. – Схоже, все склалося якнайкраще?

- О так! Гаразд, я побіжу! Не варто клієнтку змушувати довго чекати, а то весь графік зміститься, - з тріумфуванням у голосі сказав він, ще раз цмокнув мене в губи і втік, щось співаючи собі під ніс.

Я крутанулася в кріслі, посміхаючись, як дурненька, і намагалася переварити всю інформацію, що обрушилася на мене. Ми будемо чоловіком та дружиною! Я та Влад!

Мені відразу згадалося видіння про дівчинку зі сну. Що якщо ми зможемо стати не просто чоловіком та дружиною, а й… повноцінною сім'єю? У нас може народитись дочка? Моя дочка! Без сумніву, та дівчинка, що я бачила у кулі Ніни, – моя! Моя рідна! Адже вона копія мене в дитинстві.

Я подивилася на свою руку. На безіменному пальці красувалася каблучка з діамантом, а на зап'ясті – срібний браслет із камінням. Може, варто спробувати і ризикнути? Все це занадто схоже на якесь марення, але пояснити його з раціонального погляду я не можу. Ні як таролог, ні як психолог. Може, справді настала моя черга крутити Колесо Фортуни?