20.1

Зібравшись із думками, Ніневія стала говорити рецепт, а я слухала її, спостерігаючи скоса за Несс, яка швидко доїла шоколадку, після чого поклала порожню фольгу на тумбу поруч із собою. Я навіть не здивувалась такому жесту з її боку. Дивно, що вона не кинула її на підлогу собі під ноги. Я перевела погляд на Ніневію, яка перебирала пальцями багатогранний білий камінь, схожий на каламутний кварц. Стара зморщила лоба і зосереджено почала говорити рецепт.

- Тобі потрібен корінь пустельника різьбленого. Замочиш його на ніч у червоному вині, а потім вип'єш не менше ось такої чашки, - Ніна відкрила шухляду столу дістала з нього велику чашу місткістю десь до трьохсот мілілітрів, щоб показати мені.

- Зачекайте! Тобто мені самій його готувати? Хіба ви не передасте його у мій світ?

Інесса розсміялася, ляснувши себе рукою по стегну.

- На твою думку, є якась особлива пошта, яка доставляє посилки між світами?

- Але ж браслет якось ви мені передали! - заперечила я.

- Браслет і був у твоєму світі, - трохи заспокоївшись і ледь стримуючи сміх, відповіла Несс вже без іронії.

- Як це?

- Його створив Алістер Роулі для однієї своєї тупої адептки, яка ніяк не могла освоїти усвідомлені сни сама, щоб разом із ним перейти до Феєрії назавжди. Видно, аж надто гарна була дівка, раз він заради неї навіть на таке пішов, аби потягти із собою. За допомогою ритуалів і заклинань він зміг наділити річ такою властивістю. Тільки ось дівчина виявилася не така вже й дурна. Вона вирішила, що дорогоцінна прикраса буде набагато цінніша у звичному їй світі, ніж у якійсь диво-країні, і коли Алістер з адептами назавжди перемістилися до Феєрії, вона втекла з браслетом.

- Як же він потрапив до тебе?

- Я не завжди ненавиділа Алістера Роулі, Яро. Маю зізнатися, за життя я була його фанаткою, якщо можна так сказати. Для мене він був рок-зіркою, - посміхнувшись, сказала вона, підморгнувши мені. - Я вивчала його трактати про усвідомлені сни, знала напам'ять його заклинання і ритуали, але магічної сили в мене так і не знайшлося. На одному з аукціонів я зуміла купити цей браслет. Артефакт допоміг мені побачити Великого Майстра на власні очі. Пізніше я освоїла усвідомлені сни сама, і магічна прикраса мені була вже не потрібна. Моє життя зайшло в глухий кут у нашому світі, Яро. Так сталося, що я поринула в кому. Через це чи завдяки цьому, не знаю, я стала проводити у просторі варіантів набагато більше часу. Моя мати довгий час намагалася підтримувати мене живою у коматозному стані, але коли гроші закінчилися… мене відключили від апарату, мати повернулася на батьківщину, забравши все цінне, що належало мені. Я родом із твоєї країни, Яро.

- Але як знайшла браслет? Як він потрапив до тієї жінки, в тілі якої ти приходила? – приголомшено засипала я Інессу питаннями. Вона вперше була такою серйозною і без іронії.

- Каті? Все дуже просто. Бідолаха навіть не підозрює, що бачилася з тобою. Катя лунатичка із серйозними розладами сну, хоча й езотерик. Вона випадково забрела в один із світів, коли спала. Так ми з нею познайомилися. Я збагнула, як можна використовувати її у своїх цілях. Я займала її тіло, поки вона гуляла по Феєрії, впевнена, що це лише сон. Я знайшла браслет, викупила його знову від імені Каті у своїх родичів, яким дісталася частина мого майна. Вони не особливо зналися на подібних артефактах і навіть не знали, скільки коштує ця річ. Коли браслет був у мене, точніше - у Каті, - я попрямувала до тебе. Як ти виглядаєш, твоє ім'я та приблизне місцезнаходження дізналася Ніна. Куля допомогла знайти наступницю. Ну а далі ти знаєш.

- Але як же бути із зіллям? Де мені взяти в моєму світі цей ваш пустельник? Різьблений… – перебила її я, не давши домовити.

- Я допоможу знайти потрібну рослину – аналог у твоєму світі.

Я запитливо дивилася на Інессу.

- Він росте прямо в твоєму кабінеті, - посміхнулася та й цокнула довгими нігтями по тумбі. Потім взяла в руку фольгу, кинуту хвилину тому на стільниці, і на мій подив, знову виявила всередині шоколад та продовжила знищувати нову плитку.

- Це що ж за квітка така? - здивовано перепитала я, дивлячись, як вона з неприхованим задоволенням поглинає шоколадку, насолоджуючись моєю реакцією. Ніневія мовчки слухала, не втручаючись у розмову.

- Пальма така велика. У діжці біля вікна, - пробубнила вона, жуючи.

- Фінік? – здивовано перепитала я і з недовірою дивилася на них обох.

– Не знаю, я не ботанік. Але у Феєрії цю рослину називають пустельником. Зрозуміла? - роздратовано сказала Інесса і знову скомкала порожню обгортку від шоколадки, цього разу кинувши її у відро для сміття під столом у Ніневії.

«Так, час закінчувати цей театр абсурду… З мене явно намагаються зробити дурепу», - тут же подумала я і збиралася вже послати цих двох дивних осіб кудись подалі, як раптом Ніна різко перебила мене, немов відчула мій гнівний порив.

- Поглянь на це! Прошу тебе! А потім ти зможеш піти і вирішити для себе, чи це тобі потрібно, - вигукнула ворожка з надією, приречено підвівши в мій бік руки.

- На що глянути?

Її слова, що я зможу все обміркувати, мене трохи заспокоїли, і я погодилася виконати її прохання. Зрештою, Ніневія мені не хамила і була дуже чемна зі мною.

- Поглянь у мою кулю. Я не знаю, що ти побачиш у ній, але вона дарує прозріння тим, хто на роздоріжжі.

Я підійшла до столу ворожки і скептично дивилася на скляну кулю, в якій раніше бачила лише своє перевернуте відображення. Інесса притихла в кутку і більше не промовила жодного слова.

- Я нічого не бачу, - знизавши плечима, тут же резюмувала я, як раптом усередині кулі щось блиснуло. Мене огорнуло теплою хвилею, і я ніби провалилася кудись.