19. Слово – не горобець…

Серце забилося так швидко, що його стукіт злився в один єдиний гул у моїй голові. Я ще сильніше втиснулася в спинку тахти, впиваючись нігтями в м'яку в'язану накидку.

- Інессо, не варто так тиснути на дівчинку. Вибір у будь-якому випадку робити лише їй. Облиш! – крикнула на Несс Ніна і відсунула її руку з ножем від мого горла.

- Що ж, хай вирішує швидше. Час – не наш союзник.

Дівчина зневажливо подивилася на мене і сховала ніж у прихований футляр на поясі штанів. Потім підійшла до вікна, склавши руки на грудях, і відвернулася від нас з Ніневією.

Я видихнула і насупила брови. Так зі мною ще ніхто не дозволяв собі розмовляти. У відповідь на відчуття страху прибувало обурення.

- Знаєте що, я, мабуть, відмовлюся від такої привабливої ​​пропозиції, - уїдливо відповіла я і гордо відвела погляд убік. - Я не надягну більше ваш браслет.

- Яро! Не поспішай, подумай! - вигукнула ворожка, схопивши мене за руку. Я ж вирвала свою долоню з холодних пальців і встала.

- Та хай звалює! Впораємося без неї! Нехай страждає у своєму жалюгідному маленькому світі. Там їй точно ніхто не допоможе! – випалила Інесса і заходила по кімнаті, голосно цокаючи підборами по паркету.

Я розгублено оглядалася на всі боки. Мені хотілося негайно зникнути з цього місця, і я повторила спробу зняти з себе браслет, що світився на руці, з надією, що негайно прокинуся. Але цього не сталося. Навіть без браслета я, як і раніше, сиділа в кімнаті поряд з Ніневією. Мабуть, він служив підстраховкою, допомагав затриматися довше. Але як мені тоді прокинутися спеціально? Усі минулі рази це відбувалося якось само собою. Ніневія знову схопила мене за руку і квапливо заговорила, ніби розуміла, що я можу прокинутися будь-якої миті. А як зникну, то більше не повернуся сюди.

- Хіба ти маєш надію отримати бажане у твоєму світі? Хіба можуть там тебе зцілити? – швидко заговорила вона. Її очі стривожено спалахнули і спрямували порожній погляд на мій живіт, через що мені стало ще незатишніше, і внизу живота пробігло тремтіння, все стиснулося в неприємну грудку.

- Ні. Не можуть. Шанс нульовий, - склавши руки хрестом перед собою, наче закриваючись від пронизливого погляду Ніневії, з викликом кинула я. – Тому я не вірю і вам.

Але ворожка наче не почула мого докору і спокійно продовжила.

- Я можу тобі допомогти, люба. Я знаю рецепт. Тобі всього знадобиться два зілля. Перше зілля очистить кров від помилок минулого і болю, що в тебе всередині. Друге – поверне втрачене, що забрали в тебе лікарі. І пустоцвіт стане плодоносним.

Пустоцвіт стане плодоносним…

Стане плодоносним…

Плодоносним…

Пустоцвіт…

У голові все закружляло, голос Ніни гудів у голові, як дзвін, повторюючись раз-по-раз, і я прокинулася.