18. Ми - неможливість у неможливому Всесвіті

Виплакавшись в офісі, я повернулася додому. Влада ще не було вдома, що мене тільки потішило. Тоді мені хотілося просто побути наодинці. Кинувши пальто на вішалку і, згорнувшись калачиком на дивані, я просто прилягла на подушки, погладжуючи себе по плечах.

Жаль - погане відчуття. Жаль до себе в тому числі. Я знаю це як ніхто інший. Але іноді психіці потрібне заспокоєння саме таким чином – пожаліти себе, погладити, дозволити собі побути слабкою та сумною. Хоча б трішечки. Головне, не застрягти у цьому жалю до себе надовго.

Поки я так лежала і жаліла себе, непомітно поринула в сон.

Прокинувшись, я побачила за столом Ніневію, а поряд з нею стояла та сама дівчина, яка з'явилася минулого разу.

На незнайомці були чорні шкіряні штани, що до непристойності обтягували пишні стегна, а груди дівчини недбало виглядали з досить вульгарного, як на мене, маленького чорного топа з одягненою поверх нього шкіряною портупеєю з шипами. На руках її було безліч прикрас, як і у Ніневії: браслети, кільця, ремінці. Вона виглядала, як воїн, але з її статури цього зовсім не було помітно. Як би мені не подобався її стиль в одязі, варто було відзначити, що він у неї хоча б був, на відміну від натовпу місцевих жителів. Виглядала вона зухвало і притягувала погляд. Та так сильно, що я не могла перестати на неї вирічатися.

- Я знову потрапила сюди… - пробурмотіла я невдоволено, згадавши, що так і не зняла злощасний браслет. Тепер на його місці красувався інший сріблястий, що світився. Я вже встигла призвичаїтися до нього.

- Познайомся, Яро. Це Інеса. Це вона приходила до тебе в іншому тілі з посланням та браслетом від мене, - сказала Ніневія і посміхнулася незнайомці, відкинувшись у кріслі.

- Рада бачити тебе, Яро. Можеш звати мене просто Несс.

Дівчина підійшла до мене і простягла руку для рукостискання, чим здивувала. Схоже, вона не місцева. Дуже вже виділялася вона своєю зовнішністю і манерами.

Я невпевнено простягла їй руку у відповідь, і та міцно стиснула мою долоню.

- То якщо це не сон, то що ж тоді?

- А ти й досі не зрозуміла? Це інша дійсність. Така сама, як і твій світ, тільки з сильнішою і видимішою магією. Не хвилюйся – це лише на час сну, і ти нічим не ризикуєш. Прокинешся у своєму маленькому світі ціла і неушкоджена.

- Інша реальність? Все це не в моїй підсвідомості, а насправді? - повторила я за нею те, про що і сама вже здогадувалася, просто боялася зізнатися. Повірити в таке не так просто, тому я знову засумнівалася в тому, чи відбувається це зі мною по-справжньому, або я давно збожеволіла.

- Бачиш, уві сні людська підсвідомість блукає різними нереалізованими варіантами реальності. У бескінечному просторі варіантів. У ньому можливо абсолютно тому все, що відбувається уві сні, іноді здається дивним. Варто тобі захотіти чогось уві сні, як підсвідомість переміщується у відповідний варіант реальності, де це є.

- Я що, теж мандрівниця? Майстер, себто? Як ви розповідали, Ніневія?

- Ні, дитинко. Феєрія – не зовсім звичайний світ, – перебила мене Інесса. - Сюди не потрапиш просто так, блукаючи уві сні та не знаючи, як саме спрямувати свою підсвідомість. У цьому тобі допоміг браслет-редиректор. Його винайшов один мій друг – місцевий механік та інженер. Ця штучка допомогла перенестися твоїй свідомості до Феєрії уві сні.

- Послухайте, мені це все не потрібно… Я просто хочу повернутися назад! - почала панікувати я і намагатися стягнути з себе браслет, який поблискував і не давав вирватися зі сну.

- Ось я ж казала тобі, Ніно! Це дохлий номер – брати непідготовлену людину! - роздратовано заголосила Несс, труснувши пишною шевелюрою, і діловито застрибнула на краєчок робочого столу гадалки, посунувши стегном пару скляночок. Зухвала дівчина…

Ніневія встала і повільно підійшла до мене, впевнено оминаючи всі меблі, що траплялися на її шляху. Вона плюхнулася поруч зі мною на тахту, взяла мене за руку, не даючи зняти браслет, і, дивлячись кудись у простір, тихо заговорила.

- Яро, ми не утримуватимемо тебе силою. Ти можеш піти з Феєрії, якщо не бажаєш залишитись. Наш світ пластичний і не такий жорсткий, як твоя реальність.

- Чому я маю вам вірити?

- Не чому, люба. А навіщо! - Ніна закивала і звела брови, ще ширше розкривши сині озера очей. - Тут здійсненно те, що неможливо у твоєму світі. Я можу виконати твоє найпотаємніше бажання.

Мене знову пробрало від її слів. Я зрозуміла, що вона знає мене надто добре, наче бачить зсередини – що в мене на душі. Внутрішній голос десь там глибоко, на самому дні моєї підсвідомості кричав «Так, я хочу!», але його заглушав розум, озброєний до зубів страхом невідомого, заряджений обережністю і супроводжуваний цілою армією сумнівів і недовіри.

- І ви станете мені допомагати? Просто так? - примруживши, запитала я і склала руки на грудях.

- Ось це інша розмова, - надихнулася Несс і зістрибнула зі столу, поправивши топ на розкішних грудях. - Не просто так, а в обмін на послугу. Ти допоможеш змінити Феєрію на краще, а ми допоможемо – тобі.