16.1

Я багато місяців боролася зі своєю червоточиною. Навіть думала, що ця діра в моїй душі затяглася, але я помилилася. Варто лише пригадати деталі… Історія Аліси сколихнула давно забуте, розберідивши вирву.

Я повернулася на п'ять років тому, коли працювала на телебаченні. Я зовсім недавно влаштувалась на БТБ і була новим обличчям у колективі, але встигла зарекомендувати себе як хороший фахівець. Потоваришувала з дівчатами, пішла в роботу з головою, пропадаючи з ранку до ночі в офісі. Колеги стали для мене не просто друзями, а моєю родиною. Кілька місяців до мене залицявся головний проєкт-менеджер Роман Бєляєв. Статний красень, завидний холостяк. З його подачі мене зробили провідним психологом-консультантом проєкту «Війна магів». Я не чинила опір такому швидкому кар'єрному зростанню, хоч і не давала особливої ​​надії на щось більше, ніж просто дружні зустрічі. Але Роман не здавався, довго і красиво топтав стежку, домагався моєї уваги так завзято, що я здалася. Закрутився бурхливий службовий роман, і за рік він зробив мені пропозицію.

Я була по-справжньому щаслива тоді, готувалася до весілля за пару місяців. Все було так романтично. Але яка казка обходиться без злої-злої відьми? І нею стала нова володарка медіахолдингу – Олена Квятковська. Вона поклала око на Романа. Я, звичайно, помітила, що та не рівно дихає до мого нареченого, та й подружки нашіптували всяке… Як тут не почнеш втрачати впевненість? Розпочалися скандали. Роман старанно запевняв, що між ними нічого немає, і ця «сучка», як він висловився тоді, просто домагається його, але нічого не отримає.

Я повірила та заспокоїлася. Зрештою, незабаром весілля, і Квятковській доведеться змиритися з рішенням Романа. Я почала дивитися зверхньо на головну, насміхаючись над нею з подружками в обідніх кулуарах. Розлючена начальниця стала відверто робити мені капості, так само, як і я, не приховуючи своєї зневаги до мене. Я не звертала уваги, тішила себе думкою про те, що я класний фахівець та заміну знайти мені буде складно. Усі так говорили.

А одного разу Олена викликала мене «на килим».

- Відступися від Романа. Весілля все одно не буде. Він любить мене, - заявила вона з порога, нахабно дивлячись у мій бік, навіть не пропонуючи мені сісти.

 Чого ви добиваєтеся, Олено В'ячеславівно? Ви ж чудово знаєте, що це брехня! – хмикнула я, склавши руки на грудях.

Начальниця встала з крісла і вперлася руками об стіл. Її обличчя, якби могло, то точно спалахнуло б полум'ям ненависті. Втомившись будувати підступи, з якими я успішно справлялася і завжди виходила сухою з води, вона вдалася до останнього методу - поставила мені ультиматум, остаточно втративши терпіння.

- Або ти розлучаєшся з ним, або ти більше тут не працюєш. І навряд чи отримаєш гарні рекомендації для нового місця роботи. Я це влаштую. Обіцяю.

Мене обдало жаром у той момент. Від обурення, що закипало в мені, тіло трусило, долоні спітніли. Я прожогом вискочила з кабінету начальниці, забігла до приймальні, вихопила аркуш паперу у зляканої секретарки і тремтячою рукою почала писати заяву про звільнення. У мене не було сумнівів щодо правильності цієї дії. Сама ситуація, звичайно ж, залишала осад неправильності та всесвітньої несправедливості, але моє рішення було єдиним вірним у той момент. Мені дали вибір, по суті, позбавивши його. Розлючена і розпатлана, я повернулася назад, кинувши на стіл ненависної Квятковської кострубато написану заяву. Та дивилася на мене з перевагою, самовдоволено посміхаючись.

- Заява Роми не змусить себе довго чекати, - випалила я, спалахнувши очима, сповненими злості та розпачу. Квятковська тільки посміхнулася і щось промовила мені в спину, але я навіть не стала її слухати, вибігши геть і грюкнувши дверима на очах у здивованої розгубленої секретарки, яка не знала, куди їй бігти і що взагалі відбувається.