13.1

Я витягла ще три карти: Туз жезлів, Четвірка кубків, Четвірка мечів.

- Туз віщує новини, якесь запрошення. Вашому чоловікові прямо до рук пливе нова робота, та ось тільки він, судячи з усього, не спроможеться їх навіть розкрити назустріч. Нова посада з таким розкладом ризикує просто пройти повз. Ваш чоловік нічого не робить, щоб виправити становище. Бачите? На цій Четвірці людина сидить і не діє, склавши руки, хоча перед ним стоять три кубки і ще один простягає йому рука. Йому варто лише взяти, але він навіть не дивиться у потрібний бік. А на цій Четвірці, гляньте, чоловік просто лежить, склавши руки на грудях.

– Так і є, – трагічно констатувала жінка. - Цілими днями лежить на дивані. Варто мені заїкнутися про пошуки нової роботи, як він усе списує на депресію та повальне безробіття. Суцільна безвихідь чекає, так виходить? - важко зітхаючи, спитала вона і закрила обличчя долонями.

- Ну чому ж! Хто шукає той знаходить.

- Ви самі сказали, що карти кажуть, що він не отримає роботи! - вона здивовано звела на мене погляд, відриваючись від долонь.

- Карти дають лише найбільш вирогідний прогноз, а рішення приймають люди. Зараз найбільш ймовірний результат виглядає так, але все ж можна змінити. Нехай почне діяти і він не пропустить вигідну пропозицію. Адже все залежить від нього!

- Ви так кажете, щоб просто мене втішити, - ображено закивала вона.

Я зітхнула. Звідки тільки береться такий фаталізм та невіра у власні сили в наших людей? Чесне слово! Ось робити мені нічого – дурити людину заради втіхи!

Тяжко бути ворожкою, яка не вірить у долю… Ну не вірю я, що все зумовлено наперед! Допустимо, всі події в житті закладені з самого спочатку. Який тоді у ньому сенс? Хіба цікаво творцеві (Всесвіту, Богу – називайте як хочете) спостерігати за тим, що вже зумовлено? І навіть якщо не брати до уваги якусь зовнішню творчу силу і просто повірити в те, що наше життя тече за якимось певним сценарієм, хіба вам це не здається безглуздим? Принаймні мені не хотілося б, щоб це було так. Я вірю, що всі ми самі будуємо свою долю, що від нас щось залежить. Але не всі мої клієнти з цим погоджуються.

За кілька років практики я почула багато життєвих історій, проаналізувала тисячі випадків. І щоразу, тасуючи колоду карт, я розкладала їх знову і знову перед черговим бажаючим «дізнатися про свою долю». Від мене часто чекають одкровень та визначеності, але я не можу її дати. Тільки шарлатани будуть запевняти вас у 100-відсотковій гарантії результату. Мої карти показують лише шлях, яким іде людина. Завжди є шанс зійти на іншу доріжку, повернути в інший бік, але не всі ним користуються. Комусь легше і простіше йти второваною дорогою або знову і знову збивати ноги об вибоїни, але боятися вийти на широку дорогу.

- Не можна змінити лише минуле, з майбутнім все набагато простіше, - сказала я, дивлячись жінці просто в очі. Я бачила там безвихідь, але й вогник надії, який крихітною іскоркою пробивався у темряві приреченості. Потрібно лише помітити його, розпалити, повірити у свої сили. І це полум'я висвітлюватиме шлях новою путтю у темряві невідомості.

Жінка засмучена, але все ж таки задумлива, пішла, залишаючи мене наодинці зі своїми роздумами.

- Славко, ти готова їхати? - зпитав Влад, заскочивши до мене близько полудня.

- Куди ще я маю їхати? – грубо відповіла я. Я ж ще ображена на нього. Ласку треба заслужити!

– Сьогодні бал! Ти що забула? – з докором кинув він.

- Так! Тобто, ні… Звісно, ​​не забула. Я зараз закінчу справи і прибіжу додому. Обіцяю – буду до п'яти! - закивала я, а сама щосили намагалася приховати жах в очах. Образа миттю зникла. Він не повинен здогадатися, що я забула! Моя забудькуватість – лише додатковий один аргумент на користь слів Влада та показник моєї безвідповідальності. Ні, не дам йому такого шансу. Тим більше, не дозволю йти без мене.

- Гаразд, - почухавши підборіддя, сказав він, і попрямував до дверей. - Не спізнюйся. І… той… Вибач, що був такий різкий учора. Я хотів поговорити вранці, але ти так рано втекла.

- Так, справ накопичилося багато. Звичайно… - розпливлася в безглуздій усмішці я. - І ти мене вибач.

Влад вийшов, а я ледве стримала зойк розпачу.

От лишенько! Щорічний бал БТБ! Як я могла забути! Стрімко схопивши блокнота, відкрила розклад і одразу ж натрапила на кострубатий власноручний запис: «Не забудь! Бал у п'ятницю! Зачіска, СУКНЯ!". Я закусила губу до болю. Як же я могла забути! Адже це такий важливий захід.

Я, наче скажена, побігла до приймальні, схопивши в оберемок пальто.

– Юльо! Скасуй усіх клієнтів до кінця дня. Мені треба терміново піти.

– Вже скасувала, Ярославо Володимирівно! Адже сьогодні бал БТБ. Добре вам провести час! - Натхненно защебетала вона, мрійливо дивлячись на мене. Вже вона точно хотіла б опинитися на цьому безглуздому балу і ні за що б про нього не забула.

«Якого біса ти мені не нагадала?» - хотілося прошипіти на секретарку, але я стримала свій порив. Зрештою, це я мала пам’ятати про бал.

Я вискочила на вулицю і кулею помчала до найближчого бутіка з вечірнім вбранням. Сьогодні мені просто необхідно виглядати чарівно.