12. Того, хто живе у вічному страху, не назву я вільним

То була молода дівчина. Дуже гарненька, кучерява, з піднесеним до неба маленьким носиком і великими карими очима.

- Доброго дня, ваша світлість ... Ой ... - Дівчина запнулась і застигла біля дверей, помітивши мене. Вона, як і Густав, не очікувала, що на місці ворожки виявиться інша.

- Говори, дитино, з чим прийшла ти до мене, - перервала павзу Ніневія.

Дівчина побачила ворожку та заспокоїлася, вирішивши не звертати на мене увагу. Вона, як і попередник, поклала на тацю жменю золотих монет.

- Я Марі, найсвітліша пані! Я хочу знати, за кого мені судилося вийти заміж?

Я іронічно пирхнула, не дотримавшись смішку. Схоже, навіть уві сні мене знаходять подібні клієнти - не знають, чого вони хочуть і бажають, щоб хтось інший зробив за них вибір.

- Яро, роби розклад для Марі.

Я запитливо зиркнула на неї. Це як же я маю трактувати карти? Адже на них не написані імена! Що за маячня! Такі питання картам Таро не ставлять. Вибір завжди залишається за людиною!

- Марі, може, перефразуємо ваше запитання? - спокійно почала я, стримуючи невдоволення її формулюванням.

- Як скажете, пані… - тихо мовила вона, ледве ворушачи губами, і з побоюванням кинула на мене скупий швидкий погляд з-під своїх пухнастих чорних вій.

- Наприклад, можна запитати, що принесе вам заміжжя за певною людиною.

- Як скажете, пані… - повторила вона. Її руки затремтіли, а очі були, як у загнаної миші.

Мені стало ніяково від її переляку. Я ж хотіла їй допомогти, а не залякати. Але бідолашна дівчинка, мабуть, не зрозуміла мене.

- Марі, як звати вашого коханого? - м'яко і ласкаво запитала я, вирішивши зайти з іншого боку.

- У мене немає пари, - несміливо відповіла та, кинувши мене в цілковитий ступор.

- Навіщо тоді питати про заміжжя, якщо навіть пари поки що немає? - не втрималася я від грубуватого формулювання.

- Вибачте, пані… Я… Просто хочу знати, за кого мені… судилося вийти…

- Так, так, все зрозуміло, - перебила я це миловидне непорозуміння в рожевому платті.

- Яро, просто роби розклад, - знову втрутилася Ніневія.

Я покірно взяла карти, видихнула і, перетасувавши колоду, знову витягла три карти.

Нічого не чекаючи від цього розкладу, я знехотя глянула на них. І раптом мене осяяло! Думки прояснилися! Карти показували відповідь. На них не було імен або чогось такого, але я розуміла, про що вони!

- Паж кубків. Бачу, що коханий у тебе є. Або був. Башта показує, що ви посварилися і, напевно, розлучилися. Але скоро ви помиритеся, і він зробить тобі пропозицію, про що говорить Туз кубків, - резюмувала я.

Очі Марі спалахнули від радості. Вона ледве стримала своє захоплення. Піднісши долоні до грудей, дівчина розпливлася в посмішці.

- Спасибі вам, пані… - вона запитливо подивилася на мене, потім на Ніневію, ніби чекала на підказки, як правильно до мене звернутися.

– Яра. Найсвітлішу пані звуть Яра. Вона моя помічниця та наступниця, - швидко підхопила фразу дівчини Ніна. Мені залишалося лише погодитись.

Дівчина втекла, а маленька Магда покликала наступного відвідувача. Вони потягнулися один за одним. Всі їхні запитання здавались мені такими дурними, безглуздими, банальними. Але Ніневія не відмовлялася допомогти жодному з них. Втім, як і від винагороди за послуги. Хіба я можу її судити? Адже сама теж консультую не безкоштовно, хоча в мене є принципи і свої межі, переступати які я не стану ні за які гроші.

Один хлопчина своїми питаннями мало не довів мене до нападу істеричного сміху. Я насилу стримала регіт, почувши, з яким лихом він завітав. Хлопцеві було років тринадцять на вигляд, і страждав він від моторошного вугрового висипу по всьому обличчю. Але, як на мене, його більше псував безглуздий помаранчевий комбінезон та кепка, ніж проблемна шкіра. Хоч і з нею теж щось треба було робити, безперечно. Він уважно відрахував монетки, які явно перераховував багато разів до цього, наче в надії, що помилився, і якась раптом виявиться зайвою. Поклав плату на тацю, видихнув і видав своє питання на-гора.

- Коли я стану багатим? - зніяковіло запитав він, бігаючи очима по кімнаті, раз у раз витріщаючись на мене. Мені було шкода його, але сміх пробирав до кольок. Я навіть кілька разів залазила під стіл, щоб висміятися тихенько під виглядом, що впустила якусь річ.

- Піо! Я ж гадала вже твому батькові багато разів на рахунок тебе. Ти не розбагатієш більше, ніж твій батько, і будеш торговцем, як і він, і одружишся з дівчиною, яку знаєш з пелюшок, - гаркнула на хлопця Ніневія, роздратовано поправляючи поділ довгої спідниці.

- Але я не хочу одружитися з жирною Лілі! А зібрати сто тисяч денаріїв мені не під силу, якщо я не розбагатію!

- Тоді твій шанс - свято Літнього Сонцестояння, - втомлено відповіла Ніневія і підійшла до полиці із зіллям, перебираючи один флакон за іншим без діла.

- Але я вже тричі був... І тільки Дурень випадає...

- Це не мені вирішувати, юначе! Шанс отримає лише той, кому випаде Колесо Фортуни. Ти знаєш правила. Іди!

- Гаразд... - сумно відповів він, повісивши голову. – А можна мені засіб, який зробить моє обличчя чистим і гладким? – вирішив він спитати насамкінець, не втрачаючи надію хоч щось отримати від ворожки, чим знову викликав у мене непереборне бажання щось упустити під стіл.

Поки я видавала дивні звуки, давлячись від сміху під столом, Ніневія давала хлопцеві якийсь саморобний еліксир і розповідала, як ним користуватися.

От нещасний! Цікаво, ця жирна Лілі така ж жирна, як і шкіра на його обличчі? Я заспокоїлася остаточно тільки коли цей бідолаха пішов.