7. Не той друг, хто медком маже, а той хто правду скаже

Ми сіли в Ріткіну «Toyota» і обговорювали недороблений розклад.

- Може, все-таки є шанс, що він піде від дружини, Ясь? - допитувалася вона.

- Хоч ти не перетворюйся на середньостатистичну мою клієнтку, га? Шанс завжди є. Можна до батареї його наручником прикувати, наприклад.

- Навіщо ж до батареї? До батареї не зручно... Краще до ліжка, - уїдливо сказала Марго, хоча я знала, що вона здатна і не на таке.

Залізна леді муштрує мужиків і на роботі, і в ліжку. Хоча з погляду психології це нетипово. Як правило, люди, які домінують на роботі, схильні до мазохізму в сексі. Маргарита – виняток, тому що про різноманітність її нахилів можна написати дисертацію. І не одну… Підозрюю, що тут дається взнаки її непросте дитинство. Мати виховувала її одна, росла Ритка в злиднях, без особливої ​​уваги, та й з вітчимами, що постійно мінялися та яким було начхати на дівчинку ... Зате Ріта не стала брати приклад з матері, а зробила все навпаки. І досягла успіху в житті. Ось тільки з чоловіками їй аж ніяк не щастило.

- Рит, я хочу сказати тільки, що цей шанс не вартий тих сил, які ти витратиш на його реалізацію, розумієш? Чи треба воно тобі? Знайдеш собі іншого короля! Почекай ще трохи. Пам'ятаєш, ми розкладали під Новий рік? На літо там у тебе випадав роман. Точно пам'ятаю! Туз кубків був.

- Ох, Ясю... До літа ще довго... А біологічний годинник цокає. Не можу бути ждуном, як ти.

- Це ти зараз про що?

- Ну... Ви з Владиком уже три роки разом, а заміж він тебе не кличе.

- А що дасть цей безглуздий штамп у паспорті? Ми разом, у нас все гаразд. Що зміниться?

- Не знаю… Відчуття? Я от хочу побувати в наречених ... Сукня біла, весілля і все таке інше. Потім я вже дружина, потім і дитинка з'явиться… Ой, вибач… Я даремно це сказала. Не хотіла тебе образити. Влад тебе любить. Просто не поспішає. Мабуть…

Рита запнулася і різко замовкла.

- У тому й річ, Рито. Штамп у паспорті не зробить мене щасливішою. Ніж зараз. Я хотіла сказати – щасливішою, ніж я зараз! - я щосили намагалася зобразити життєрадісну усмішку на обличчі. Але одна річ – усміхатися м'язами, інша – емоціями.

Залишок шляху ми проїхали мовчки. Кожна думала про своє, займаючись самоїдством у голові. Ми все це вміємо робити чудово - докоряти собі за нездійснені мрії й за допущені помилки.

- Іди додому і лягай спати! Тебе там уже, мабуть, твій благовірний зачекався... Три порчі встиг на мене наслати, п'ять вінців безшлюбності накласти, - пожартувала Рита, зупинивши машину біля мого під'їзду.

– Рито! - обурено перервала я її промовисті уїдливі випади в бік Влада і вийшла з авто.

- Гаразд, гаразд... Не буду...

- Ще побачимось! Бувай!

- На добраніч, подруго... Візьми вихідний!

- Угу… - кивнула я на прощання і помахала рукою.

Рита поїхала, а я попленталася додому. Вже майже опівночі. Цікаво, чи Влад дочекався?

Піднявшись на потрібний поверх, я акуратно відчинила двері, намагаючись не шуміти. Світло в передпокої горіло. Напевно, Влад залишив для мене. Але в інших кімнатах було темно. Схоже, не дочекався… Знявши пальто, я кішкою прокралася до спальні.

Влад мирно спав в обіймах з нашим котом Персі. Насправді кличка його звучить складніше, але за три роки я так і не змогла запам'ятати її цілком. Ім'я йому давав Влад. Та й ідея завести кота теж була його. Влад назвав вихованця на честь чарівника Дамблдора. Виявляється, у знаменитого персонажа є ім'я - довге, що складається з кількох слів. Я запам'ятала тільки Персіваль – більш-менш підходяще для кота. З того часу для мене цей волохатий товстун - просто Персі.

Я не дуже хотіла заводити кота. Не те, щоб я не любила тварин, просто до них сильно прив'язуєшся, а живуть вони не вічно, на жаль. Ще й сміття від них багато, грудки шерсті, котячі лотки... Але всі мої протести були нейтралізовані проникливим поглядом коханого. А коли на тебе дивиться так одразу дві пари очей: твого коханого чоловіка та няшного кирпатого кошеняти, то шансів на відмову просто не залишається. Милий котик, що нагадував чортеня через своє темне забарвлення і вуха, що стирчали в сторони, як ріжки, у результаті виявився не таким вже й милим, а цілком собі харáктерним і з примхами. Чортеня виросло і перетворилося на чорне волохате чудовисько на коротких лапах, яке обожнює свого господаря і... поїсти. А ось я, на його думку, живу в них у гостях.

Влад іноді навіть бере Персі на роботу. Для «антуражу». Чорний кіт якнайкраще вписується в приватний кабінет Владислава Чорного, обвішаний амулетами, оберегами, рунами та іншими магічними штуками, які мій коханий успішно створює сам і продає по кілька десятків на місяць за непогану винагороду. Влад справді вірить у те, що робить. І юрби вдячних клієнток і дуже впливових у місті клієнтів – тому підтвердження.

Швидко прийнявши душ, я підійшла до ліжка. Хотілося впасти на прохолодні простирадла і спати безпробудно до полудня. Шкода, що о десятій ранку в мене був клієнт.

На моєму місці, як скеля непохитна, лежав волохатий товстун. Я спробувала прогнати чортеня, але кіт блискучими в темряві жовтими вогнями очей дав зрозуміти, хто тут головний. Отримавши чергову подряпину, я таки здобула перемогу в нерівній боротьбі жінки з котом, і Персиваль, пирхаючи від невдоволення, пішов геть. Зате містечко мені нагрів, волохатий чорт.

- Славо, котра година...? - сонним голосом спитав Влад, прокинувшись від котячого пирхання.

- Спи, спи... Вже пізно, - шикнула я, погладила його по плечу, а сама тихенько лягла поруч. Але де там... Мій розбуджений чоловік пирхати, як кіт, зовсім не став. Я одразу відчула його теплу долоню на талії. Він ковзнув рукою по ніжній шкірі, дістався грудей... і тепер сон як рукою зняло (буквально!) вже й у мене. Я притулилася до нього ближче, відчуваючи його гаряче дихання шкірою. Він цілував мене в шию, впиваючись як ніжний вампір, покусував мочку вуха, а я танула… От уміє ж завести з півоберта. Знає всі мої слабкі місця… Дрібне тремтіння пробивало від його пестощів. Я повернулася до нього обличчям і пристрасно видерлася зверху, перевертаючи його на спину. Навіть у темряві було видно, як блищать його очі, сповнені бажання. Кожен його рух зводив з розуму. І ось уже я, наче шалена відьма, ворушила розпатлане волосся, впивалася в нього нігтями і кричала від нестримної пристрасті, посилаючи до біса всіх сусідів.