5. Магія в дрібницях

Невеликий езотеричний магазинчик показав мені колись Влад. Він закуповує тут буквально все для роботи: всілякі кристали, каміння, свічки та пахощі. Льоша – хазяїн лавки – привозить йому всякі дива на зразок козлячих черепів, палиць африканських магів, сушених павуків, змій та інші такі штуки. Де він все це бере – розуму не прикладу. Сподіваюся, що не виготовляє самостійно. Я ж ходжу сюди по чергову нову колоду карт. У мене їх уже понад сотню. Користуюсь я двома-трьома від сили, але люблю їх усі і не можу встояти від нової покупки в свою колекцію. Вони зберігаються в моїй шафі на роботі. Для кожної є своя коробочка та шовковий мішечок. Це ще одна моя пристрасть. Я все думала про скриньку тієї чокнутої дамочки. Роздобути б таку.

- Привіт, Льош!

Молодий хлопець, видершись на драбину, захоплено рився в якомусь мішку, заткнутому за пояс із карманами на стегнах, і розкладав якісь дрібниці по полицях. Я мимоволі уперлася поглядом у його сідниці та мускулисту спину. М'язи були помітні навіть під тонким регланом. У нього напрочуд спортивна постать, як для торговця. Від несподіванки він здригнувся і глянув на мене з приємним подивом.

– Ярославо! Привіт! Ти давненько не заходила.

- Та все приводу не було. Я ж не любитель усієї цієї атрибутики, ти знаєш… Але я у справі.

Льоша покинув оформлення полиці і повністю переключився на мене, злазячи зі драбини. Його обличчя миттєво засяяло від усмішки, що оголила рівні білі зуби хлопця.

- І що за справа привела до мене таку рідкісну гостю?

– Неадекватна клієнтка, – буркнула я.

Він розуміючи кивнув, не знімаючи широку усмішку з обличчя, витягнув щось із сумки на стегнах і простягнув мені.

- Ось, візьми цей трав'яний збір. Найкращий засіб для заспокоєння розуму. Заварюй окропом три хвилини.

- Спасибі, Льош, обов'язково випробую на наступній неадекватній відвідувачці, - посміхнулася я. Який же він все ж таки душка. - Я б глянула на нові колоди. І шкатулки. І ще запакуй мені пару пакетів з пахощами для Влада.

- Зрозумів – зараз зроблю. Там біля вікна на вітрині новинки.

Хлопець хотів було провести мене, але його відволікла клієнтка - молоденьке дівчисько. Її зацікавили ритуальні свічки. Все ясно. Черговий бідолаха незабаром стане жертвою любовної магії у виконанні криворукої недовідьми.

Поки дівчина, задивляючись на привабливого молодого продавця, їздила йому по вухах, я відійшла до крайньої вітрини біля вікна. З новинок мій погляд нічого не привернуло, зате в очі впала колода Алістера Роулі - Таро Звіра.

- Ну що? Щось зацікавило? - обслуживши юну «Сабріну», Льоша примчав до мене.

- Знаєш, я візьму колоду Роулі.

– Це ж темна. Ти ж не любиш...

- Як же ти добре знаєш мої смаки! Не люблю… Але щось мене тягне до неї. Бачила днями в однієї жінки. Була в неї ще старовинна скринька – дуже красива річ… Знайти б таку.

- Можеш намалювати, а я тобі дістану.

- Ти все, що завгодно, можеш дістати чи що?

– Для тебе, Ярославо, – все, що завгодно! Навіть Місяця із неба!

- Прямо-таки Місяця?! - повела я бровою, зображуючи скептицизм на обличчі, і розпливлася в посмішці.

- Почекай-но…

Льоша помчав кудись у підсобку і повернувся задоволений, мов слон.

- Вгадай, у якій руці!

- У правій, - навмання кажу я.

- Таролог із тебе краще, ніж екстрасенс, - пожартував він і простягнув мені свій лівий кулак, повільно розтиснувши пальці, і я побачила на долоні якийсь камінь.

- Що це?

- Шматочок Місяця. Дарую!

- І де ти тільки все це береш, Льоша!? Сподіваюся, не підробка? - усміхаючись, взяла я блискучий чорний камінчик.

- Ображаєш! У мене все чесно!

- Спасибі. До речі, не поглянеш на одну дрібничку? Ти ж розумієшся на металах... Схоже на срібло. Хочу здати до ломбарду. Почистити його...

Порившись у сумці, я дістала з її глибин той браслет, який мені подарувала дивна клієнтка, і простягла Льоші. Він з цікавістю покрутив річ у руках, розглядаючи її біля вікна, потім покликав мене до себе в підсобку.