Розділ 43. Суд Академії

Хоча самого Ашворта спіймати не вдалося, розслідування діяльності Ордену Попелу принесло достатньо доказів, щоб рада Дев'яти Домів скликала офіційний суд Академії — рідкісну, урочисту процедуру, що відбувалася лише в випадках, здатних вплинути на саму структуру магічної освіти королівства, процедуру, про яку Ярош раніше лише читав у підручниках з історії Академії, не думаючи, що коли-небудь стане її центральною постаттю.

Ярош, як центральна постать усієї справи, мусив свідчити перед повним складом ради, викладачів Академії та представників корони, які, дізнавшись про масштаб загрози Ордену Попелу, надіслали власного спостерігача для оцінки ситуації — сивочолого чоловіка в багатому, хоч і стриманому вбранні, чиє мовчазне спостереження за всім процесом додавало додаткової ваги й без того напруженій атмосфері зали.

— Юначе, — звернулась до нього головуюча ради на початку слухання, та сама літня жінка, яка два роки тому головувала на слуханні петиції Леонтія фон Ашера, голос її лунав тепер з тією самою владністю, хоча Ярош помітив у ньому й нову нотку, схожу на повагу, — прошу розповісти суду все, що тобі відомо про природу твого дару, про Ашворта, і про події минулої ночі в підземній лабораторії кварталу Гончарів.

Ярош, стоячи перед найвпливовішими людьми королівства, відчув знайоме тремтіння хвилювання — але цього разу, на відміну від першого іспиту на площі Семи Вітрів два роки тому, це хвилювання не паралізувало його, а, навпаки, загострювало думки, надаючи словам ясності й впевненості, впевненості, здобутої трьома роками важких випробувань і підтримкою тих, хто стояв поруч.

Він розповів усе — про матір, про Крило Духу й Часу, про Інцидент, про роки прихованого навчання під керівництвом Дорн і Тихого, про записку Ашворта, про викрадення Тоні, про битву в підземній лабораторії, розповідаючи послідовно, детально, дозволяючи собі зупинитися на найважчих моментах, коли голос загрожував зрадити хвилюванням, перш ніж продовжити з новою рішучістю. Зала слухала мовчки, з обличчями, що виражали цілу гаму почуттів — від щирого співчуття до настороженого скептицизму, обличчя деяких членів ради, тих, хто найкраще пам'ятав жахи двадцятидвохрічної давнини, залишалися особливо непроникними, наче старі рани все ще боліли надто сильно, аби дозволити собі відкрите співчуття.

— Ти стверджуєш, — запитав один із членів ради, представник дому, відомого своєю консервативністю щодо магічних традицій, чоловік з різким, недовірливим поглядом, — що володієш контролем над усіма п'ятьма стихіями одночасно, включно з забороненою спорідненістю Духу й Часу. Чи можеш ти продемонструвати це суду прямо зараз, без прихованих маніпуляцій, як доказ правдивості своїх слів?

Ярош подивився на ректорку Дорн, шукаючи підтримки, і побачив у її очах короткий, впевнений кивок, кивок, що промовляв про повну довіру до його здатності впоратися з цим випробуванням.

— Можу, — сказав він, і, зосередившись, дозволив силі, яку два роки тому боявся навіть визнати власною, проявитися перед усією залою відкрито, контрольовано, без жодного натяку на хаос дикого полум'я, що вирувало в парку Академії три роки тому.

Невеликий вогник затанцював на його долоні, не обпікаючи шкіри, граючись у повітрі теплими відблисками. Камінь на найближчому підвіконні здійнявся в повітрі без жодного дотику, повільно обертаючись, наче демонструючи власну невагомість. Легкий вітерець закружляв навколо зали, ворушачи мантії присутніх, торкаючись облич делікатним, майже пестливим дотиком. Крапля води, витягнута з найближчого глека, застигла в повітрі, утворюючи ідеальну сферу, що виблискувала в променях сонячного світла, що падало крізь високі вікна зали. А над усім цим, тонкою, майже невидимою тінню, промайнуло щось п'яте — легке уповільнення часу в безпосередній близькості від нього, яке відчули на собі найчутливіші з присутніх магів, судячи з їхніх здивованих поглядів, дехто навіть мимоволі здригнувся, відчувши цей дивний, невловимий дотик до самої тканини часу.

Зала завмерла в приголомшеній тиші, тиші, у якій навіть королівський спостерігач, здавалося, забув про власну офіційну стриманість, широко розплющивши очі від подиву, і Ярош, дозволивши прояву стихій згаснути так само контрольовано, як і викликав його, побачив на обличчях присутніх те, чого не бачив ще ніколи за весь час навчання в Академії: не страх і не зневагу, а щире, неприховане благоговіння.

— Дякую, юначе, — сказала головуюча, коли зала нарешті стихла, голос її прозвучав дещо тихіше, ніж зазвичай, наче й вона піддалася загальному враженню. — Це справді переконливий доказ як твоєї природи, так і твого контролю над нею. Суд візьме перерву для наради.

* * *

Нарада тривала кілька годин, протягом яких Ярош, Мила, Тоня і Леонтій чекали в сусідній залі, обмінюючись напруженими здогадками щодо можливого рішення, кожен з них час від часу зводив погляд до годинника на стіні, наче це могло прискорити повернення членів ради.

— Вони не можуть покарати тебе за те, чим ти народився, — сказала Мила рішуче, хоча в її голосі забриніла тривога, яку вона не могла повністю приховати, стискаючи руки на колінах.

— Двадцять два роки тому вони закрили ціле крило Академії через страх перед подібним даром, — зауважив Ярош похмуро, крокуючи туди-сюди вузькою кімнатою очікування. — Не виключаю, що дехто в раді досі бажав би зробити те саме зі мною.

— Ти щойно продемонстрував контроль, якого не мав жоден маг за останні два десятиліття, — заперечив Леонтій, намагаючись підбадьорити друга. — Навіть найзапекліші консерватори в раді мусять визнати очевидне: ти не Ашворт, і твій дар, попри всю його небезпечну природу, служить захисту королівства, а не загрозі йому.