Розділ 41. Ціна перемоги

Ашворт, розсіявши власне розбите плетиво, відступив на крок, і в його очах Ярош побачив те, чого не бачив за всі попередні зустрічі: справжній, невдаваний страх, страх людини, яка раптом зрозуміла, що недооцінила супротивника, на якого поставила всі свої надії.

— Це ще не кінець, — прохрипів старий маг, і, перш ніж хтось встиг зреагувати, він активував нове плетиво — не атакувальне, а щось на кшталт екстреної втечі, миттєве розчинення в тінях залу, залишивши по собі лише слабкий запах паленого озону та кілька збентежених прибічників, що розгублено озирались, не розуміючи, куди подівся їхній лідер.

— Він втік! — вигукнув один з випускників Академії, кидаючись у тому напрямку, куди зник Ашворт, хоча марність цієї спроби була очевидною — старий маг, вочевидь, підготував шлях відступу заздалегідь, можливо, ще одне таємне плетиво, вплетене в саму структуру підземелля на випадок поразки.

Решта прибічників Ашворта, побачивши втечу свого лідера, кинулися врозтіч, дехто намагався прорватися до виходу, дехто просто впав на коліна, здаючись на милість переможців, а бій, що ще кілька хвилин тому вирував хаосом плетив, стих так само раптово, як почався, залишивши по собі тільки димну імлу, розкидані уламки каменя й важке дихання втомлених учасників сутички.

Ярош кинувся до Тоні, поспішно розрізаючи мотузки, що прив'язували її до кам'яного стовпа, руки його тремтіли від пережитого напруження, хоча дар усередині нього все ще вирував, готовий відгукнутися на найменшу нову загрозу.

— Ти в порядку? — стривожено запитав він, підтримуючи подругу, коли та, ослабла після годин полону, ледь трималась на ногах, обличчя її було блідим, а зап'ястя — почервонілими від тугих мотузок.

— Тепер так, — видихнула Тоня, з полегшенням обіймаючи його, руки її тремтіли, хоча голос лишався напрочуд твердим для людини, що щойно пережила таке випробування. — Дякую, Яроше. Дякую всім вам.

Магістр Тихий, оглянувши поле щойно завершеної битви незрячими, але, здавалося, всевидющими очима, важко зітхнув, спираючись на палицю з більшою вагою, ніж зазвичай, наче бій виснажив навіть його багаторічний досвід.

— Ашворт втік, — сказав він, — але завдав нам важливого удару, попри поразку: тепер він знає напевно, наскільки потужним стає твій дар, Яроше. Наступного разу він готуватиметься значно ретельніше, а це, боюся, означає, що наступна зустріч буде значно небезпечнішою за цю.

— Ми зупинили його сьогодні, — заперечив Леонтій, хоч і в його голосі забриніла тривога, витираючи піт з обличчя рукавом обгорілого камзола. — Це вже перемога, хай навіть не остаточна.

— Перемога, — погодилась Мила, підходячи ближче й обіймаючи Тоню з полегшенням, обидві дівчини тремтіли, хоча кожна намагалась заспокоїти іншу, — але дорога ціна. Погляньте на цей зал.

Вона вказала на руни, розкреслені по підлозі й стінах, деякі з них тепер тьмяніли, згасаючи після завершення бою, — Ярош, придивившись уважніше вперше з початку бою, побачив, наскільки складним і масштабним було це підземне спорудження: не просто схованка, а повноцінна лабораторія, побудована за роки прихованої, ретельної підготовки, з десятками стелажів, заставлених дивними інструментами й манускриптами, які тепер лежали розкидані по підлозі серед уламків бою.

— Він планував це роками, — тихо сказав магістр Тихий, торкаючись найближчої руни кінчиками пальців, наче читаючи в ній історію, невидиму для звичайного зору, обличчя його спохмурніло від того, що він, вочевидь, зумів прочитати в структурі цього плетива. — Можливо, від самого дня свого вигнання. Це, — він вказав на центральний символ, викарбуваний глибоко в кам'яній підлозі, — точна копія плетива, яке спричинило Інцидент двадцять два роки тому, тільки вдосконалена, доопрацьована за два десятиліття досліджень, доопрацьована настільки, що могла б, за словами самого магістра, виявитися ще небезпечнішою за оригінал.

— Він хотів повторити експеримент, — здогадався Ярош, відчуваючи, як холод пронизує його, попри щойно здобуту перемогу. — Використавши мене замість себе, як живий інструмент для завершення того, що почалося тоді.

— Саме так, — підтвердив магістр Тихий. — І, боюся, юначе, сьогоднішня поразка лише відтермінувала цей план, а не знищила його остаточно. Ашворт втік, зберігши більшість своїх знань і, підозрюю, значну частину мережі Ордену Попелу поза межами цього залу, мережу, яка, попри втрату кількох прибічників тут, навряд чи розпадеться від однієї-єдиної поразки.

Гортензій фон Ашер, прибувши з підкріпленням від ради невдовзі після завершення сутички, у супроводі кількох озброєних вартових і магів ради, оглянув лабораторію з виразом дедалі більшого жаху, обходячи стелажі й руни з тим самим прискіпливим поглядом, яким колись оглядав петицію свого онука.

— Це доводить масштаб загрози значно переконливіше за будь-які свідчення чи підозри, — сказав він похмуро, зупиняючись перед центральним символом плетива. — Рада повинна діяти негайно, мобілізуючи всі можливі ресурси для розшуку Ашворта й демонтажу решти мережі Ордену Попелу, ресурси, яких, боюся, знадобиться значно більше, ніж ми могли собі уявити ще місяць тому.

Він подивився на Яроша з виразом, у якому змішалися повага й тривога, повага воїна до гідного соратника й тривога старійшини за майбутнє, яке тепер, здавалося, залежало значною мірою від плечей одного молодого мага.

— Ти врятував дівчину сьогодні, юначе, і, можливо, запобіг катастрофі, здатній перевершити Інцидент двадцятидвохрічної давнини за масштабом. Але, боюся, справжня битва — не сьогоднішня сутичка в підземній лабораторії, а те, що чекає попереду, коли Ашворт, оговтавшись від поразки, спробує знову, можливо, вже з більш ретельно підготовленим планом.