Розділ 38. Підготовка до Інциденту-2

Наступні тижні перетворилися на найінтенсивніший період підготовки за всі три роки Ярошевого навчання, період, у якому кожен день був розписаний з військовою точністю між офіційними заняттями, приватними тренуваннями й нарадами з дедалі ширшим колом союзників.

Рада Дев'яти Домів, отримавши повний звіт від Гортензія фон Ашера про загрозу Ордену Попелу, ухвалила безпрецедентне рішення: офіційно визнати природу Ярошевого дару перед вузьким колом довірених осіб і розпочати відкрите, контрольоване навчання Різнобарв'я — уперше за двадцять два роки з моменту закриття Крила Духу й Часу, рішення, яке викликало палкі суперечки серед членів ради, деякі з яких досі пам'ятали жахи Інциденту з тією ж гостротою, що й Гортензій.

— Це означає, — пояснювала ректорка Дорн на першому офіційному занятті нового формату, куди, крім магістра Тихого, тепер долучився й сам Гортензій фон Ашер як спостерігач від ради, а також, за особливим дозволом, Леонтій, Мила й Тоня, яким Ярош, з благословення Дорн, нарешті розповів усю правду без жодних недомовок, — що відтепер ти навчатимешся не потай, ховаючись у вечірні години між офіційними заняттями, а відкрито, з усіма ресурсами, які може надати Академія.

Полегшення від можливості нарешті відкрито тренуватися, не приховуючи справжню силу під маскою слабкої спорідненості, виявилося настільки сильним, що Ярош у перші дні нового режиму почувався так, наче з його плечей раптом зняли тягар, який він носив, не помічаючи його ваги, останні два роки, тягар, чиє зникнення виявилось майже фізично відчутним, наче він раптом зміг дихати на повні груди вперше за довгий час.

Але полегшення супроводжувалося новою тривогою: чим відкритіше Ярош тренувався, тим очевиднішим ставало, що Орден Попелу, дізнавшись про офіційне визнання його дару, розглядатиме це як сигнал діяти рішучіше, поки Ярош ще не досяг повного контролю над своєю силою, сигнал до дій, яких усі союзники тепер очікували з дедалі більшою тривогою.

— Мої люди повідомляють про активність Ордену, — доповів Гортензій фон Ашер на одному із засідань, скликаних для координації протидії загрозі, розгортаючи на столі карту королівства з позначеними точками підозрілої активності. — Зустрічі в кількох маєтках збіднілих аристократичних родин, серед яких, — він на мить перевів погляд на Милу, що сиділа осторонь разом з Ярошем і Тонею, дозволена бути присутньою через свою особисту причетність до справи, — дім Оскирків.

Мила зблідла, але не відвела погляду, руки її, стиснуті на колінах, злегка тремтіли, хоча голос лишався твердим.

— Мій батько розкаявся, — сказала вона твердо. — Він готовий свідчити проти Ордену, якщо це допоможе зупинити їхні плани, готовий навіть постати перед радою, попри сором і ризик для родинної репутації.

— Це буде враховано, — кивнув Гортензій, — хоча свідчення однієї збіднілої родини навряд чи буде достатньо, щоб демонтувати мережу, що, за нашими оцінками, охоплює щонайменше дюжину аристократичних домів по всьому королівству, мережу, що діяла роками, непомітно накопичуючи вплив і ресурси.

Дедалі очевиднішим ставало: конфронтація з Ашвортом і його Орденом Попелу — питання не «якщо», а «коли», і кожен новий тиждень тренувань Яроша наближав цей момент, змушуючи всіх причетних готуватися до неминучого зіткнення з ретельністю, гідною королівської армії перед вирішальною битвою.

— Тобі потрібно навчитися не лише контролювати дар, — сказав магістр Тихий одного вечора, коли вони залишились удвох після виснажливого заняття, обидва змучені, але задоволені прогресом останніх тижнів, — а й використовувати його активно, у разі прямої конфронтації. Двадцять два роки тому ми з твоєю матір'ю та рештою навчалися лише теорії, обережно наближаючись до практики. Тобі, боюся, доведеться пройти цей шлях значно швидше — не тому, що ти більш здібний за нас, а тому, що обставини не залишають вибору.

— Я готовий, — сказав Ярош, і цього разу в цих словах більше не бриніла невпевненість, а тверда, вивірена рішучість людини, що пройшла достатньо випробувань, аби довіряти власним силам, рішучість, вибудувана місяцями важкої праці й підтримкою тих, хто повірив у нього.

* * *

Тим часом Леонтій фон Ашер, тепер уже офіційно союзник, а не суперник, запропонував Ярошеві дещо несподіване: спільні тренування з фехтування на плетивах, цього разу без жодного прихованого підступу, тренування, які тепер відбувалися відкрито, серед білого дня, на очах у здивованих однокурсників, які досі не могли повірити в раптову зміну стосунків між колишніми суперниками.

— Якщо доведеться зіткнутися з Ашвортом і його людьми, — пояснив Леонтій, показуючи черговий прийом захисту від несподіваної атаки, — тобі знадобиться не лише сила, а й техніка. Дух і Час, хай які потужні, не замінять елементарного вміння передбачати рух суперника й реагувати швидше за нього, вміння, яке роками відточується практикою, а не лише природним даром.

Тренування виявилися виснажливими, але корисними, і за кілька тижнів спільної практики Ярош і Леонтій, попри всю різницю походження й два роки взаємної підозри, встигли розвинути щось, що обидва, хоч і неохоче, почали визнавати справжньою дружбою, дружбою, скріпленою спільною метою й взаємною повагою, здобутою важким шляхом взаємних випробувань.

— Ніколи не думав, — сказав якось Леонтій, важко дихаючи після особливо виснажливого спарингу, витираючи піт з чола рукавом камзолу, — що назву сина коваля своїм другом. Життя дивна штука, Ковальчук.

— Ярош, — виправив той із усмішкою. — Друзі звертаються по імені, а не по прізвищу.