Розділ 37. Ректорка Дорн відкриває карти

Союз із Леонтієм фон Ашером прискорив події значно швидше, ніж будь-хто міг очікувати, наче одне-єдине рішення молодого лорда потягнуло за собою цілу лавину наслідків, які до того тижнями стримувалися нерішучістю й обережністю.

За тиждень Гортензій фон Ашер особисто прибув до Академії — не як формальний представник ради, а як стривожений дід, що прийшов почути новини від онука, прибувши в супроводі лише одного охоронця, без звичної пишноти офіційних візитів, — і зажадав зустрічі з ректоркою Дорн за зачиненими дверима, куди, за його ж наполяганням, запросили і Яроша, чого той аж ніяк не очікував, готуючись радше до тривалого очікування за дверима, поки дорослі вирішуватимуть його долю без нього.

— Мій онук розповів мені про Орден Попелу, — почав старий лорд без зайвих вступних слів, щойно двері кабінету зачинилися, сідаючи в крісло з тією гідністю, яку роки не змогли применшити. — І про причетність до цього Ашворта. Ректорко Дорн, чому рада Дев'яти Домів дізнається про таку серйозну загрозу лише тепер, через студентські розслідування, а не через офіційні канали Академії?

Дорн, попри очевидну ніяковість ситуації, зберігала звичну незворушність, хоча Ярош помітив, як напружилися її плечі під офіційною мантією.

— Тому що офіційне розслідування вимагало б розкриття обставин, які я, з поваги до пам'яті загиблих студентів і з турботи про безпеку живих, воліла тримати в таємниці якомога довше, — відповіла вона рівно. — Але, зізнаюся, мій лорде, останні події переконали мене: час для повної таємниці минув. Загроза, яку становить Ашворт, надто серйозна, щоб і надалі покладатися лише на обмежені ресурси Академії, ресурси, які, хоч і значні для навчального закладу, недостатні для протистояння організованій мережі, що охоплює, можливо, все королівство.

Вона на мить перевела погляд на Яроша, і той, розуміючи мовчазне запитання в цьому погляді — чи готовий він розкрити більше правди, ніж розкривав дотепер, — коротко кивнув, серце його калатало в передчутті моменту, якого він, з одного боку, боявся, а з іншого — прагнув уже давно, втомившись від тягаря постійного приховування.

— Мій лорде, — почала Дорн, звертаючись до Гортензія фон Ашера прямо, — те, що я збираюся розповісти, стосується не лише Ордену Попелу, а й причини, чому Ашворт настільки зацікавлений саме в цьому студентові.

І вона розповіла — обережно, дозовано, але вперше цілком прозоро для когось за межами найближчого кола довірених осіб — про Мар'яну Свенссен, про природу Різнобарв'я, про дар, успадкований Ярошем, і про причини, з яких Ашворт бачив у ньому не просто загрозу, а можливість завершити перерване двадцять два роки тому дослідження, розповідаючи послідовно, факт за фактом, поки картина не склалася повністю перед старим лордом.

Гортензій фон Ашер вислухав усе мовчки, з обличчям, що дедалі більше нагадувало обличчя людини, яка переживає давній, ретельно похований біль заново, руки його, складені на колінах, злегка тремтіли, попри всю зовнішню незворушність, яку він намагався зберегти.

— Я знав Мар'яну Свенссен, — сказав він нарешті, здивувавши всіх присутніх у кімнаті. — Не особисто — вона була надто юною студенткою для прямого знайомства з членом ради. Але я пам'ятаю, як вона виступала перед комісією за рік до Інциденту, демонструючи контроль над кількома стихіями одночасно, який на той час здавався мені майже блюзнірським порушенням природного порядку речей, виступ, що викликав як захоплення, так і глибоку тривогу серед присутніх на комісії. Саме тоді я вперше почав підозрювати, що дослідження Ашворта заходять надто далеко, надто швидко, без належної обережності, підозри, які, на жаль, підтвердилися значно трагічнішим чином, ніж я міг собі уявити.

— Тоді ви маєте розуміти, — сказав Ярош, наважившись заговорити прямо, голос його тремтів від хвилювання, — чому я не міг розкрити правду раніше. Не через недовіру до вас особисто, мій лорде, а через страх, що система, яка колись налякано поховала мою матір, поставиться так само й до мене.

Гортензій подивився на нього довгим, оцінюючим поглядом — точнісінько таким самим, яким його онук дивився на Яроша при першій зустрічі на площі Семи Вітрів два роки тому, погляд, що тепер, утім, ніс у собі значно більше розуміння, ніж підозри.

— Розумна обережність, юначе, — сказав він нарешті. — Хоча, зізнаюся, дещо болісно усвідомлювати, що моє власне рішення двадцять два роки тому — закриття Крила Духу й Часу — можливо, зробило небезпеку більшою, а не меншою, змусивши таких, як твоя мати, ховати свій дар у тіні, замість навчання під контрольованим наглядом, наглядом, який, можливо, дозволив би виявити й нейтралізувати загрозу Ашворта значно раніше, ще до того, як він встиг вибудувати свою таємну мережу.

Він підвівся, підійшов до вікна кабінету, дивлячись на осінній парк Академії з виразом людини, що зважує тягар власних минулих рішень, постать його на тлі вікна здавалась несподівано втомленою, попри всю звичну владність.

— Що ж, — сказав він нарешті, обертаючись, обличчя його набуло нової рішучості, — час виправляти помилки минулого, а не продовжувати їх повторювати. Рада Дев'яти Домів має дізнатися про Орден Попелу негайно, і про його справжню природу й мету. Що стосується тебе, юначе, — він подивився на Яроша прямо, — гадаю, настав час, щоб Академія Аврелія нарешті офіційно визнала твій справжній дар — не як загрозу, яку слід ховати, а як потенціал, який слід навчати відкрито, під належним наглядом і захистом, захистом, гідним найважливішого відкриття за останні два десятиліття.

Слова старого лорда, попри всю їхню очевидну щирість, викликали в Яроша суперечливі почуття — полегшення від можливого кінця багаторічної облуди, змішане з тривогою перед невідомістю публічного визнання, публічного визнання, яке, попри всю бажаність, несло із собою і нові, непередбачувані ризики.