Розділ 32. Іспити другого курсу

Інстинкт спрацював швидше за думку. Ярош, замість того щоб відповісти справжньою силою, як розраховував Леонтій, кинувся вбік з швидкістю, відточеною роками ухилянь від батькового молота у надто тісній кузні, — і спалах полум'я, замість того щоб влучити в нього, обпалив дерев'яну підлогу за кілька дюймів від того місця, де він щойно стояв, лишивши по собі темну, димну пляму й запах паленого дерева.

— Досить! — крикнула Тоня, кидаючись уперед з обуренням, яке не залишало сумнівів у щирості її гніву, ставши між Ярошем і нападником так рішуче, наче готова була сама прийняти наступний удар. — Це не тренування, це напад!

Студент Крила Вогню, що атакував, завагався, зустрівшись поглядом з Леонтієм, наче чекаючи подальших вказівок, — і саме ця мить вагання дала Ярошеві час опанувати себе, притлумивши інстинктивний порив відповісти повною силою свого справжнього дару, зусиллям волі, який коштував йому неабиякого напруження.

— Захист Землі, — вимовив він уголос, здіймаючи перед собою простий, повільний кам'яний щит — саме такий, який мала б створити людина зі слабкою спорідненістю, змушена реагувати на несподівану небезпеку, а не потужний, миттєвий бар'єр, на який насправді був здатний, рухи його свідомо уповільнені, майже незграбні.

Щит, хоч і повільний, встиг сформуватися вчасно, приймаючи на себе залишковий жар від спалаху, що вже згасав, розсипаючись дрібними уламками каменя після удару.

— Досить, я сказав! — повторив Ярош, цього разу голосніше, з гнівом, який більше не намагався приховувати, обличчя його палало не від жару полум'я, а від справедливого обурення. — Що це за випробування, Леонтію? Ти хотів мене вбити чи просто налякати достатньо, щоб я забув про обережність?

Леонтій, попри те що його план явно провалився, зберігав зовнішню незворушність, хоча в його очах промайнуло щось схоже на розчарування, розчарування людини, чий ретельно продуманий план не досяг бажаного результату.

— Просто перевірка реакції під стресом, Ковальчук, — сказав він холодно. — Якщо тобі здалося це небезпечним — можливо, варто визнати, що твоя «слабка» спорідненість до Землі недостатня для серйозних випробувань, які чекають на другому курсі.

— Ти навмисно організував напад, — звинувачувально сказала Тоня, все ще тримаючись між Ярошем і рештою студентів з виглядом людини, готової захищати друга голими руками, якщо знадобиться, погляд її метався між Леонтієм і його друзями з відвертою ворожістю. — Я розкажу про це магістру Гроу й ректорці Дорн.

— Розказуй, — байдуже знизав плечима Леонтій, хоча в цій байдужості Ярош відчув приховане напруження людини, що зазнала невдачі й тепер намагається зберегти обличчя перед власними друзями, які мовчки спостерігали за розмовою, явно збентежені несподіваним поворотом подій. — Формально це було лише навчальне тренування, що дещо вийшло з-під контролю через завзятість учасника. Ніхто не постраждав серйозно. А втім, — він подивився на Яроша прямо, і в цьому погляді змішалися розчарування й дещо схоже на неохочу повагу, — визнаю, реакція виявилась швидшою, ніж я очікував від «слабкої» спорідненості. Можливо, я справді помиляюся щодо тебе, Ковальчук. Або, можливо, ти просто вправніший актор, ніж я підозрював, а це, зрештою, теж своєрідна відповідь на моє запитання.

Він розвернувся й пішов геть разом зі своїми друзями, лишивши Яроша й Тоню самих у порожній Залі Випробувань, все ще пронизаній запахом паленого дерева, тиша, що запала після його відходу, здавалася особливо гнітючою після щойно пережитої небезпеки.

— Треба розповісти Дорн, — сказала Тоня, коли вони йшли коридором до гуртожитку, все ще тремтячи від пережитого напруження. — Це вже не просто підозри й перешіптування. Це пряма спроба нашкодити тобі, і байдуже, чи планував Леонтій справжню шкоду, чи лише хотів перевірити тебе, — ризик міг обернутися значно гірше, якби ти зреагував хоч на частку секунди повільніше.

— Розповім, — погодився Ярош, відчуваючи, як виснаження останніх тижнів — ритуал, Ашворт, тепер ще й пастка Леонтія — накопичується важким тягарем на плечах, тягарем, який, здавалося, з кожним новим випробуванням ставав дедалі важчим. — Але, боюся, Тоне, це лише початок. Якщо навіть студенти готові йти на такий ризик заради доведення підозр, — що станеться, коли за справу візьмуться дорослі, з владою й ресурсами значно більшими за студентські амбіції?

* * *

Іспити другого курсу, що відбулися за кілька тижнів після інциденту в Залі Випробувань, минули для Яроша напружено, але без нових несподіванок, — прикриття слабкої спорідненості до Землі, попри всі підозри Леонтія, витримало ще одну офіційну перевірку, і Ярош, разом з Тонею й Дезмондом, успішно перейшов на третій, останній курс навчання, вийшовши із зали з тим самим стриманим полегшенням, яке він відчув рік тому після першого іспиту.

Але полегшення від успішно завершеного другого курсу було затьмарене тривогою, яка тепер супроводжувала кожен Ярошів крок Академією, — тривогою перед невидимою мережею Ордену Попелу, перед недовірою Леонтія фон Ашера, яка, попри провал його пастки, аж ніяк не зникла, а лише набула нового, обережнішого відтінку, і перед усвідомленням того, що літні канікули, які мали принести короткий перепочинок, цього разу здавалися радше короткою паузою перед бурею, ніж справжнім відпочинком.

— Друга частина твого шляху завершена, — сказала ректорка Дорн, коли вони з магістром Тихим прощалися з Ярошем перед від'їздом додому на літо, стоячи біля воріт Академії, за якими вже чекав найманий візок. — Третя, боюся, виявиться найважчою з усіх. Ашворт не полишить спроб. Леонтій не облишить підозр. А тобі доведеться навчитися не просто приховувати свій дар, а, можливо, зрештою, розкрити його — на власних умовах, а не на умовах тих, хто хоче використати тебе у власних цілях.